Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Василь із позивним «Фартовий» проходить військову службу в одній з окремих механізованих бригад ЗС України.
У лавах війська він з перших днів широкомасштабного вторгнення рф в Україну. Разом з побратимами перебував на важких напрямках оборони, де точилися запеклі бої. У складі свого підрозділу звільняли Миколаївщину та Херсонщину від російських окупантів.
Нині Василь боронить рубежі на Донеччині. Саме про один із таких запеклих боїв український захисник вирішив розповісти кореспонденту АрміяInform, перебуваючи у відпустці в рідному селі на Львівщині. Адже, за його словами, це були найважчі години в його житті й одночасно найприємніші.
— Тим хлопцям, хто вперше потрапив на фронт, найскладніше пережити перші бої, мінометні чи артилерійські обстріли. Адже в той момент адреналін у крові може зіграти злий жарт — ти втрачаєш відчуття реальності, можеш заклякнути від жаху, або навпаки —безглуздо бравуєш. Тому потрібно вміти контролювати себе й одночасно вести бій з противником, — розповів «Фартовий».
В одному з таких бойових зіткнень на Донеччині Василю довелося зустрітися з ворогом обличчям до обличчя на відстані близько двадцяти метрів.
— Розпочався черговий штурм наших позицій. Рашисти намагалися прорвати наш фланг з лівої сторони, де я перебував. І здавалося що от-от і вони можуть увійти в наші окопи. Ми пересувалися практично навколішках, адже був шквальний вогонь по нас. Окупанти намагалися взяти в оточення нашу ділянку оборони. В якийсь момент мій командир відділення вказав мені на місце, звідки вівся вогонь з крупнокаліберного кулемета, який сковував наші дії. Знищення цієї ворожої точки стало вкрай необхідним. І я почав повзти з РПГ, аби зайняти найзручнішу позицію для пострілу, — пригадав Василь.
Тоді загарбники перебували десь за 15 метрів від українських окопів. І в цей момент «Фартовий» піднявся зі свого укриття і здійснив постріл із РПГ.
— Минули якісь секунди і від вибуху їхній кулеметний розрахунок перестав існувати. Я відкинув РПГ і відразу почав вести вогонь по окупантах, які були на підступах до нас. Розуміючи, що вони залишились без вогневої підтримки, рашисти почали відступати. Коли ситуація нормалізувалася, ми розпочали перекличку між своїми хлопцями. Всі відгукувалися, а це означало що всі залишились живими. Це неабияк мене радувало. Серед нас були лише декілька побратимів з легкими пораненнями, яким відразу надали першу допомогу, — пригадав український захисник.
Перебуваючи у відпустці, Василь допомагає батькам по господарству, адже в селі роботи завжди багато, особливо весною.
— Я завжди переживаю за сина. Адже розумію, що йому складно. Тому стараюсь не надокучати йому дзвінками, коли він на фронті. Одне отримане телефонне повідомлення від нього заспокоює моє серце, — розповідає мати воїна пані Дарія.
За професією «Фартовий» — кухар ІІІ розряду. Мріяв стати ним змалечку. І часто пригощає побратимів на фронті своїми фірмовими стравами, тим самим даючи можливість відчути частинку домашнього комфорту.
Без сумнівів, із такими світлими, добрими, свідомими та рішучими людьми Україна неодмінно переможе.
Фото з особистого архіву військовослужбовця
