Чоловік систематично публікував у Telegram інформацію про місця виконання завдань військовими ТЦК та СП і про блокпости, де проводилися заходи…
Іван родом з Кривого Рогу, до війни жив в Одесі, керував власною будівельною компанією. За іронією долі наприкінці лютого перебував у робочому відрядженні в Запоріжжі, працював над масштабним проєктом.
— російські війська досить стрімко просувались півднем України та готувались взяти в облогу обласний центр, — пригадує «Маяк». — Шляхи евакуації на Одещину чи в інші міста були практично перерізані, тому майже одразу пішов до місцевого ТЦК. У мене вже було офіцерське звання — молодший лейтенант запасу, мав досить рідкісну військову спеціальність — приладист транспортної авіації. Шукати місце за фахом часу не було, тому очолив кулеметний взвод в одному зі стрілецьких батальйонів області.
Ранкова авіація та передбачувана тактика росіян
Після злагодження офіцер зі своїм підрозділом вирушив на оборону Нікополя, проте ворог не наважився штурмувати місто, і згодом, у квітні, їх передислокували на Донеччину.
— Ми стояли на позиціях поблизу одного із селищ на Донеччині, яке постійно намагались захопити окупанти. Тоді йшла в атаку проти нас практично вся нечисть, яка є в рашистській армії: дагестанці, росіяни, «днр-івці», якути, — розповідає «Маяк». — Згодом проти нас висунулись також і їхні танки. Позицію ми втримували стільки, скільки могли, були втрати та поранені, утім, це дало змогу перегрупуватися іншим нашим підрозділам та краще підготувати оборонні позиції до зустрічі непроханців. Взагалі, ворожі атаки відбуваються доволі однотипно, передбачувано, проте тактично правильно з військової точки зору. Вдосвіта починає працювати авіація: «сушки», Ка-52, Мі-8, потім накриває артилерія: САУ, «Гради», «Урагани», далі йде піхота під прикриттям мінометного вогню. Як правило, у перших штурмових групах пруть вагнерівці, далі спецпризначенці або армійська розвідка, а вже за ними «днр/лнрівці».
Подібних боїв на фронті в одесита було багато — зо два десятки, та найбільше запам’яталася бійня, котра тривала близько 19 годин на околицях міста Ясинувата, що за Авдіївкою.
— 25 травня ми тримали кругову оборону, мали п’ять вогневих позицій, і на двох напрямках вже проривались орки. Перед нами цю ділянку боронили близько 50 воїнів одного з батальйонів ЗСУ, а ми утримували позиції лише вдвадцятьох. Тому доводилося дурити противника всіма можливими методами, аби ввести його в оману та показати, що тут набагато більше людей, ніж є насправді. О 5-й ранку прилетів перший ворожий снаряд, а завершився бій близько першої години ночі. За наказом вищого командування ми відійшли з позицій на безпечніші рубежі.
Погоня на «ГАЗелі» за ворожими БМП
Сама по собі Авдіївка — це вже такий собі добре укріплений район, адже бої з окупантами тут відбуваються ще з 2014 року. Проте підступи до міста постійно обстрілюються з усього, що є в арсеналі російської армії.
— На один із наших оборонних рубежів, котрий розташований за 6–7 кілометрів від Донецького летовища, противнику вдалось прорватися, і так сталося, що ми воювали проти росіян буквально в одному окопі, довжина якого становила 152 метри, — каже лейтенант. — Виходить, вони в одному кінці «лабіринту», а ми в іншому, і так кілька днів тривала перестрілка, допоки в один момент в наш бік не попер цілий ворожий взвод. Я дав команду по рації чатовим: «всадити» по здичавілих із найпотужнішого, що було на той момент на позиції, — шведського одноразового РПГ АТ14. Згодом хлопці казали: «шмальнули» так, що аж тапки над окопом полетіли.
У підрозділі Івана практично всі мобілізовані, лише дещиця мала бойовий досвід із часів АТО. Проте, за словами офіцера, воюють всі мужньо та самовіддано, битимуться, так би мовити, до останнього подиху. Був момент, коли в один з населених пунктів почали заїжджати російські БМП і їх потрібно було знищити.
— З нашої роти зголосилась група добровольців, котра мала вполювати каzzапські «бехи». З транспорту лише… цивільний бусик «ГАЗель», — посміхається Іван. — Діватись нікуди, а завдання виконати треба. Так наші гранатометники та кулеметники ганялись поміж вулицями за ворожими бронемашинами, і що цікаво — БМП тікали від нестримної «ГАЗелі». Зрештою, за деякий час дві з них наші воїни спалили, ще й полонили зо два десятки російських солдатів.
У важких боях з окупантами лейтенант Іван на псевдо «Маяк» зазнав поранення, після якого довелось тривалий час проходити лікування та реабілітацію. Наразі цей чоловік — офіцер одного з відділів Запорізького обласного територіального центру комплектування та соцпідтримки.
— Повірте, відсиджуватись в тилу не буду, знайду спосіб, аби знову повернутись на передову, до своїх бойових побратимів — посміхається офіцер. — Та й до війська я прийшов не для того, аби паперовою роботою займатись, проте радий, що мене залишили «в строю» після важкого поранення.
Наразі «Маяк» на тимчасовому перепочинку, проте по очах та поведінці видно — знову рветься на передову. Каже, що плани на майбутнє не будує, хтозна, що завтра буде, проте мріє зійтись з агресором в останньому бою, переможному для нього та всієї України…
