І ці удари вже мають більший вплив на суспільні настрої всередині росії, аніж їхні шалені втрати на фронті. Китайські товари…
Українці ще не встигли оговтатися від інформаційного шоку подій у Києво-Печерській лаврі, як адепти церкви окупанта з інших «локацій» вирішили продемонструвати власну відданість ідеям «русского міра».
Інтернетом швидко розлетілося відео, на якому дві бабки в Почаєві називають путіна своїм «правителем», а війну — карою божою за непокору України «правителю». А в Попільні на Житомирщині прихожанка російської церкви вирізала слово «російських» з банера, встановленого місцевими жителями в пам’ять про дітей, які загинули від рук російських загарбників. Перед земляками зазомбована істота виправдовувалася, що «не можна звинувачувати росіян у війні».
Звісно, що такі думки вклали їм у голови священнослужителі церкви окупанта, які впродовж 30 років проповідували «за трієдіную русь — Україну, росію і бєлорусь» та «одін православний народ». Запевняли, що українці — це «спорчені австрійським генштабом русскіє» та чекали «православного правітєля», який «об’єдініт святую русь»…
Навіть зараз, коли 425 днів триває широкомасштабна війна, ці вурдалаки продовжують вперто ігнорувати волю більшості православних українців і тримаються своїх церков-годівниць, як воші кожуха. Повсюдно розповідаючи байки про власну «унікальність» та «самостійність», що не можуть «плюнути в обличчя своїй матері-церкві» (тобто рпц?) та «ізмєніть прісягє».
Представники упц мп, як релігійної структури, керівний центр якої знаходиться на території держави-агресора, не мають жодного стосунку до військового капеланства та душпастирської роботи в ЗСУ та інших Силах оборони. Тим не менше, чимало священників московського патріархату, називаючи свою волонтерську і гуманітарну роботу «капеланською», використовують її як прикриття. Дуже ймовірно, що намагаючись прорватися до українських військових під виглядом псевдокапеланів, московські попи насправді збирають потрібну ворогу інформацію…
Якби вони справді бажали Перемоги Україні, то могли б мобілізуватися до лав ЗСУ, адже священникам не заборонено брати до рук зброю. Але від мобілізації вони ухиляються, бо їхнє завдання не лежить у площині захисту України та її інтересів як держави. Відомий випадок, коли священник упц мп на Рівненщині відмовився бути призваним по мобілізації «по причині присутності матюків на емблемах ЗСУ». Спочатку слідча закрила проти нього справу, проте нещодавно представники Міністерства оборони України домоглись у суді відновлення розслідування по факту ухиляння.
Вірю, що кожен священнослужитель московського патріархату здатен врятувати щонайменше одну українську душу. А якщо пощастить — 28 і навіть більше. Думаю, що після 425 днів війни вже можна надати всім без винятку прислужникам кремлівського культу в Україні статус військовополонених і вважати їх обмінним фондом на перемовинах про повернення захоплених окупантами наших воїнів. Тож ми запросто можемо отримати в розпорядження приблизно 10000 «агентів у рясах» з цієї мережі. «росія своіх нє бросаєт», особливо тих, хто «прі погонах». Думаю, багатий «пріход» в сибірській глибинці знайдеться кожному.
Після 425 днів війни навіть не уявляю, яку репутацію повинен мати священник упц мп, який раптово «виявляє бажання» перейти до ПЦУ. Він має тричі на день на колінах молити прощення в Бога і українського народу за те, що прислужував культу антихриста. А єпархіям ПЦУ потрібно тричі подумати і тричі перевірити кожного «внєзапно покаявшегося». На що чи на кого вони чекали стільки часу? Якою може бути їхня мета?
читайте також:
Звершивши у Великий Четвер 13 квітня нібито «вперше у Києві після 110-річної перерви» чин Мироваріння, упц мп пихато заявила, що саме це є ознакою «повної самостійності й незалежності» їхньої структури, про яку «соборне зібрання» буцімто заявило ще 27 травня минулого року. Проте, того дня в Феофанії ієрархи упц мп всього лиш стали на шлях до маргінесу. Вони роблять усе, щоб відокремити своїх «пріхожан» від інших вірян країни, щоб зробити з них агресивну й замкнену секту, якій наполегливо продовжують вкладати в голови месиджі російської пропаганди.
Практика показує, що парафіяни, які через примхи історичних обставин опинилися в московському духовному рабстві, в абсолютній більшості вже давно за те, щоб бути в помісній українській церкві, здебільшого не сприймали і не сприймають ідей «русского міра».
Єдина проблема, через яку досі існує ілюзія «більшості» московських парафій в Україні — недосконалість законодавства. Воно дає можливість московським батюшкам за мінімальної підтримки особливо упоротих «пріхожан» утримувати храми. Але щодня по кілька таких «мильних бульбашок» лопається. Громади переходять до Православної Церкви України — контрнаступ триває! Ухвалення Верховною Радою України закону про заборону упц мп могло б у рази пришвидшити цей процес.
Пам’ятаймо, що кожен перехід московської парафії до ПЦУ в тилу дорівнює переможній битві на фронті, кожна звільнена від московського попа церква — це звільнене від окупації село чи місто. Наближаймо Перемогу України разом!
