Пошкодження можуть ускладнити переробку, зберігання й відвантаження нафти. У ніч на 11 листопада Сили оборони України завдали удару по одному…
Вторгнення окупаційної армії московитів поділило наше світосприйняття на «до» та «після». Ворожі удари по території країни звели нанівець подальші плани мільйонів українців на роки та змусили суспільство згуртуватися перед загрозою цілковитого знищення нації. Тисячі добровольців стали до бою з жорстоким безчесним ворогом. До цієї когорти приєдналися й військовослужбовці строкової служби, які замість повернення до цивільного життя уклали контракти зі Збройними Силами України…
До обов’язків старшого оператора радіолокаційного підрозділу Повітряного командування «Захід» ЗС України молодшого сержанта Влада належить забезпечення охорони й оборони українського повітряного простору й важливих державних об’єктів уздовж кордонів білорусі та росії.
22-річний військовий — киянин, який наразі проходить військову службу за контрактом на Рівненщині.
«Строкова служба — робота з випробувальним терміном, де найкращі підписують контракт»
У 2020 році хлопця було призвано на строкову службу. Перші кроки у війську він зробив у навчальному центрі на Львівщині. Каже, було й важко, й цікаво: навчання, тренування, стрільби та догляд за зброєю, кидання гранат, обкатка танком, інженерна підготовка, тактична медицина, військова топографія, вивчення статутів Збройних Сил України.
Після переміщення для подальшого проходження військової служби на Рівненщину в солдата почало з’являтися розуміння перспективи кар’єрного зросту у військовому колективі, можливість розвиватися в моральному відношенні й фізично.
— Нас приїхало більше ніж десятка, а сержантами стали лише троє, — розповідає Влад. — Я відразу поставив собі високу планку — хочу в майбутньому стати бойовим офіцером, щоб служити не в кабінетах, а на передовій!
До війська хлопець працював помічником менеджера на серйозному виробництві у столиці — мав чималу зарплату, нормований робочий день.
Коли строкова служба добігала до завершення, він задумався про те, що в Україні вирує коронавірус. За парканом військової частини все змінилося — роботи нема, хворих багато, лікарні забиті, а тут — усе системно, стабільно й контрольовано.
Контрактна армія — це престижно. З одного боку участь у бойових діях. З іншого — пільги, яких чимало. Грошове забезпечення, речове, медичне, продовольче та ще й раніше, ніж цивільним гарантована пенсія. А ще можливість отримувати грошову компенсацію за піднайом житла на усіх членів сім’ї.
— Після того, як став контрактником, я проходив додаткову підготовку за військовим фахом на Київщині, яку закінчив на оцінку «відмінно».
З навчального центру я поїхав на Луганщину для виконання завдань із захисту України як оператор радіоелектронної станції. Колектив чималий, проте один одного усі розуміють з півслова. У районах ведення бойових дій ми застали й початок широкомасштабного вторгнення росії. З першого дня ми фіксували активізацію ворожої авіації уздовж нашого кордону. Було чимало прильотів по сусідніх підрозділах, там були втрати — нам пощастило більше. У нас втрат не було завдяки частим переміщенням!
Військова служба стала сенсом мого життя. Cьогодні в нас є все для неминучої перемоги України і головне — це мотивація! Наразі зі зброєю в руках захищаю Україну я, мій батько, який пішов з 24 лютого минулого року добровільно в територіальну оборону столиці, а згодом у складі бойової бригади обороняв Бахмут. Перша ротація тривала майже шість місяців, їх відвели на відновлення. Пізніше, там же, він дістав численні поранення внаслідок розриву поруч ворожої міни. Зараз батько у військовому госпіталі. Після одужання збирається повернутися до своїх. Я ще маю трьох братів — всі вони у лавах Збройних Сил України, бо ми справжні українці.
Категорія контрактників — це професійне військо. Ми повинні бути готові до бою будь-де й будь-коли. Молодший командир любить свою роботу й займається саме тією справою, яку обрав сам і пишається цим, — говорить Влад.
Весною 2022 року, після прибуття із району ведення бойових дій, Влад одружився зі своєю коханою Валерією у Рівному.
— Коли важко, я телефоную батькові, бо він для мене найбільший авторитет. Незважаючи на те, що в нього не було необхідної військової підготовки, він захистив наш дім — Київ, тож наступне завдання звільнити усю тимчасово окуповану територію України. Я певен, що ми це зробимо, бо ми вільний народ. На цій землі живуть наші батьки й житимуть наші діти! — каже Влад.
Невдовзі у військового закінчується перший контракт. Він певен, що за цим буде ще не один. У планах хлопця вступити до Академії сухопутних військ, аби стати офіцером, а потім і до Національного університету оборони України, коли прийде час стати генералом.
Фото автора
