Про це в коментарі АрміяInform розповів боєць батальйону безпілотних систем 14-ї бригади оперативного призначення імені Івана Богуна «Червона калина» Владислав, який щойно повернувся на службу…
Михайло командує мінометною батареєю окремого батальйону спеціального призначення окремої президентської бригади їм. гетьмана Богдана Хмельницького, яка виконує бойові завдання на околицях Бахмута. Його мінометні розрахунки знищують ворога в самому місті та на його околицях. Для підрозділу це вже друга ротація на цьому складному напрямку. Розповідає, що здебільшого доводиться працювати по групових цілях — ворожій піхоті, окремих вогневих засобах чи точках на маршрутах висування противника.
— Тоді були окопна війна, зараз бойові дії у місті, складність полягає в тому, що вразити ціль важче — мінам заважають будинки, гаражі. На відкритій місцевості міна може вражати ворога в радіусі 150-200 метрів, у забудові важче, оскільки ворог переміщується, а втім, у нас виходить. Також уражаємо їхні міномети, розрахунки автоматичних гранатометів, склади з боєкомплектом та транспорт, що його підвозить, — говорить офіцер.
За його словами, аеророзвідники окремого батальйону спеціального призначення окремої президентської бригади їм. гетьмана Богдана Хмельницького знаходять місця, де скупчується ворог або ж ховає свої вогневі засоби, фіксують ці цілі та передають їхні координати для ураження. Окрім цього, батарея працює в тісній взаємодії й координації із сусідами — підрозділами інших бригад, які утримують позиції у місті й околицях.
— Вони перебувають тут довше за нас, добре обізнані з обстановкою, мають більші можливості з розвідки. Ми з ними постійно контактуємо, вони нам допомагають, а ми завжди їх готові підтримати вогнем удень і вночі. Заїжджали нещодавно до колег-мінометників — хлопці-молодці, 22-23 роки, незважаючи, що їх постійно «криють», працюють чітко, змінюють позиції, показують гідний результат, — говорить Михайло.
Офіцерові 33 роки, він свого часу закінчив військову кафедру в Житомирському військовому інституті імені С. П. Корольова. Мобілізований удруге, у 2015 році під час АТО офіцер запасу був призваний до навчального центру — готував механіків-водіїв бойових машин піхоти, удруге був призваний офіцером із морально-психологічного забезпечення, потім був призначений командиром мінометної батареї. Про своїх підлеглих говорить із захопленням — кістяк батареї становлять артилеристи, які були відібрані в навчальному центрі та пройшли вишкіл з мінометної справи. Ці фахівці навчали інших — навідники й командири мінометних розрахунків свою справу знають.
— Я дуже задоволений роботою старшого офіцера батареї, хоч він і не кадровий офіцер, але має артилерійську освіту: всім володіє, все рахує, має повну базу знань і навичок. Дуже добрі зв’язківці у нашій батареї, бо без зв’язку ніяк. Навчаються дуже швидко: людина прийшла, взяла книгу, прочитала, пройшла курси й виконує завдання на високому рівні — може залишатися в армії і продовжувати кар’єру саме у зв’язку. Люди віддаються цьому, оскільки іншого виходу немає — війна завтра не завершиться і потрібно звикати з цим жити, а також розвиватися. Маємо давати результат, бо інакше ми не маємо права тут перебувати, — говорить командир.
За його словами, втома від війни, звичайно, відчувається, але є дієві способи відновлення сил після важких днів. Для військовослужбовців передусім це комфорт під час відпочинку. Також необхідно враховувати особливості кожного — є люди різного віку, різних фізичних можливостей, психологічних особливостей.
— Необхідно, щоб людина нормально відпочивала. Всі ж ми люди, причому здебільшого — вчорашні цивільні. Всі розуміють: людей в армії зараз багато, фронт великий, але той самий комфорт ми намагаємось створювати собі самотужки, а не чекати від когось. До прикладу, жили в хатах неподалік, то робили ремонти, заводили електрику, проводку, знаючи, що нас скоро будуть міняти. Ось просто зараз хлопці ванну встановлюють, крани міняють — роблять для себе й інших комфорт, — говорить Михайло.
За його словами, мотивація в підрозділі на високому рівні — люди знають, що вони відстоюють і за що воюють. Є, звичайно, й ті, хто виявився не готовим до жорстоких і важких реалій війни, але командир не сумнівається, що переважна більшість готова й буде бити ворога до Перемоги.
— Ось мене, наприклад, призвали як МПЗ, потім зробили командиром батареї, але життя таке, я не маю права відмовитись. Якщо бачать, що буду корисний — робитиму цю роботу. Якщо дадуть іншу роботу, робитиму її, оскільки іншого виходу в нас усіх немає. Мені подобається захищати Батьківщину, — говорить старший лейтенант Михайло.
