Нове середовище, незнайомий розпорядок, десятки запитань про службу, документи, здоров’я, фінанси чи родину — усе це може створювати додаткову напругу…
Він уміло командує стрілецьким відділенням підрозділу охорони однієї із військових частин, підпорядкованої Командуванню Сил логістики Збройних Сил України. Усі його підлеглі — мобілізовані, віком 25-35 років.
Дивлячись на воїна-контрактника старшого солдата Ігоря й не скажеш, що йому лише 20 років. А міцна статура одразу ж говорить про захоплення важкою атлетикою.
На момент широкомасштабного вторгнення росії в Україну армієць був ще строковиком. Ба більше, навесні 2022-го мав демобілізуватися з армії та мріяв про власний фермерський бізнес.
— На рідній Дніпропетровщині у 2020-му закінчив центр профтехосвіти за аграрним напрямком, — говорить Ігор. — Кілька місяців усього попрацював і мене призвали на строкову службу. Спочатку опанував спеціальність стрільця в навчальному центрі, а потім — прибув до нинішнього колективу. Відтоді не полишав свій підрозділ охорони.
До речі, займатися зі штангою, гирями чи гантелями військовослужбовець почав саме в армії.
— Хотілось позитивних перемін у власному житті. Тому й став зміцнювати свої м’язи. Це дуже корисно для воїна. До того ж добре відволікає від різних думок, особливо під час війни, — розповів захисник України.
24 лютого 2022-го о четвертій ранку підрозділ Ігоря підняли за тривогою. Поки воїни посилювали охорону військового об’єкту, дізналися, що росіяни пішли в наступ широким фронтом. Проте Ігор із товаришами до такої ситуації давно були готові. Тому діяли чітко, без зайвої метушні.
— Пам’ятаю, як одного разу стояв на постовій вишці. Неподалік на дуже низькій висоті пролетів ворожий літак, і я добре розгледів зірку на хвості. Після цього на цивільних будинках задзвеніли вікна та посунулася черепиця. Буквально ж за кілька хвилин потому пролунав сильний вибув. Я зрозумів, що це окупант скинув десь смертоносну авіабомбу. А бувало й так, що моїх товаришів обстрілювали ДРГ чи під час супроводу автоколон доводилося займати оборону, — пригадав він.
Коли до військової частини стали приходити перші мобілізовані воїни, то командири доручили Ігорю тимчасово командувати ними. На той час ще солдат-строковик найкраще в підрозділі стріляв із штатної зброї та виконував вправи з рукопашного бою.
— Я завжди спокійно та уважно ставлюся до навчання новачків. Знаєте, мені було не так вже й важко готувати новобранців. Адже усі вони добровільно прийшли до своїх ТЦК та СП. Тому з мотивацією в них було все гаразд, — зазначив військовослужбовець ЗСУ.
Після напруженої бойової роботи Ігор завжди ввечері знаходить годину-дві для занять спортом. Поступово інші товариші по службі долучилися до нього. Разом дообладнали належним чином спортивний куточок. Війна морально загартувала кожного воїна ЗСУ, а ось бажання бути фізично міцним — справа індивідуальна.
Варто сказати, що батько армійця Владислав Олександрович торік, наприкінці лютого, також добровільно пішов служити. У складі бойової частини НГУ побував на кількох гарячих ділянках фронту. Під час одного з боїв на Бахмутському напрямку зазнав поранень і нині проходить курс реабілітації.
Прослуживши 10 місяців в умовах широкомасштабного вторгнення росії на українську землю, Ігор дозрів до підписання армійського контракту.
— Моя мрія побудувати власний бізнес хай почекає до остаточної перемоги над окупантами. Стати професійним військовим вирішив, бо це для мене стало новим етапом служби, на який я перейшов, щоб рости далі. Незабаром я пройду курси молодших командирів, аби отримати сержантські погони. Про офіцерську ж кар’єру поки не думав, але у спорті я теж з малої ваги починав, — зазначив насамкінець старший солдат Ігор.
Фото автора
