Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Від початку широкомасштабного вторгнення тисячі українців, які перебували за кордоном, повернулися в Україну, щоб захищати Батьківщину від російських загарбників. Один із них — старший сержант Сергій. Чоловік служив у лавах Збройних Сил України з 2012 року, неодноразово виконував бойові завдання в районі проведення АТО/ООС. Проте за два місяці до початку широкомасштабного вторгнення Сергій звільнився з ЗСУ. Коли 24 лютого рф розпочала так звану спєцапєрацию, захисник перебував у Польщі. Але після новин про вторгнення росіян із різних напрямків, про ракетні обстріли мирних міст України Сергій не зміг залишатись осторонь і вже 27 лютого він був у військовій частині в повній готовності до участі в бойових діях.
— Я вважаю, що це мій обов’язок як громадянина України, який складав Присягу на вірність українському народові, бути тут і зараз. Я повинен захищати свою сім’ю, свою рідну землю від окупантів, які щодня вчиняють звірства на нашій території, вбивають мирне населення, дітей, — каже старший сержант.
Сергій родом із Тернопільської області. Свій військовий шлях розпочинав зі служби в понтонно-мостовому батальйоні, з якого перевівся в інженерний батальйон інженерної бригади. З початку війни у 2014 році він близько десяти разів бував на ротаціях у районі АТО/ООС.
— Коли служив у понтонному батальйоні, специфіка роботи полягала в наведенні понтонно-мостових переправ для подолання водних перешкод. Згодом, після переведення в інженерний батальйон, працював з мінно-вибуховими предметами. Під час виконання завдань у районі АТО/ООС ми перевіряли мінні поля, їхній стан, встановлювали інженерні загородження. Роботи вистачало, але не було таких активних бойових дій, як нині. Здебільшого тоді велися стрілецькі бої, а зараз ворог активно застосовує всі види озброєння: важку артилерію, танки, міномети, авіацію, — розповідає старший сержант.
Після початку широкомасштабного вторгнення Сергій рік виконував завдання у складі мобільної групи мінування/розмінування на Запорізькому напрямку. Також виїжджав з групою на околиці Донецької області.
— Коли перші дні ми мінували, навіть не було часу рахувати, скільки мін вдавалося встановлювати, але це були чималі обсяги роботи. Основне наше там завдання було — не дати російським військам просунутися. Та найбільше мені запам’яталися бойові виїзди зі штурмовими групами. Ми працювали з різними спецпідрозділами, тоді ми проробляли проходи в мінних полях, перевіряли дороги на наявність вибухонебезпечних предметів, багато мінували. В інший час заміновували наші опорні позиції, перевіряли встановлені мережі, — згадує Сергій.
За його словами, коли перебуваєш у районі ведення бойових дій, час наче завмирає. Інколи забуваєш, який сьогодні день та число, адже ти постійно в напрузі.
— Доводилось і вночі мінувати, і вдень. Усе залежало від обставин та поставлених завдань. Останні тижні перед виїздом у ППД починали працювати зі світанком, десь о четвертій-п’ятій ранку. Прокидались, збирались і виїжджали у «сіру зону» мінувати або розміновувати. Якщо нам приходило завдання працювати вдень, нас прикривали війська РЕБ на тому відрізку фронту. Звісно ж, іноді страх є, але ти розумієш, що тобі потрібно виконати завдання, адже від цього залежить робота інших підрозділів, а також життя наших військовослужбовців, — розповідає старший сержант.
На Запорізькому напрямку Сергій побував у різних населених пунктах, як-от Малинівка, Новосілка, Чарівне, Лугівське тощо. За його словами, найприємніше в роботі, коли бачиш її результати.
— В одному з населених пунктів ми встановили міни й на них два ворожі БТР підірвалися. Це були перші результати нашої роботи. І це дуже приємно, коли ти бачиш і розумієш, що твоя робота важлива й ось він — твій внесок у наближення нашої перемоги, — каже Сергій. — Мотивація в мене одна — щоб ворог не пройшов далі й щоб якнайшвидше вигнати його з нашої землі. Адже тут моя родина, мої діти, друзі. На напрямку, де ми виконували бойові завдання, росіяни за рік не просунулися ні на метр. І я радий, що й ми, сапери, доклали також певних зусиль, щоб ці орки не могли пройти далі. Хоча вони активно намагалися це зробити, ворожі ДРГ щодня здійснювали спроби прорвати оборону.
Сергій каже, що одним із найважливіших пунктів для чіткого та якісного виконання бойових завдань є дружний та згуртований колектив.
— Ми завжди підтримували один одного, у нас дуже дружний колектив, вони для мене як друга сім’я. У нас групи сукупні, частина військовослужбовців, які вже пройшли певний бойовий шлях і діляться своїм досвідом з мобілізованими. А військові, які раніше не брали участі у веденні бойових дій, швидко вчаться та показують відмінні результати під час виконання завдань. У нашій справі неможливо знати все, тому потрібно постійно вдосконалювати свої знання, освоювати нові види озброєння всім військовослужбовцям, — запевняє захисник.
За день до нашого спілкування Сергій повернувся із Запорізького напрямку, де виконував бойові завдання.
— Сподіваюсь, що після відновлення боєздатності та злагодження ми якнайшвидше повернемося в район ведення бойових дій, аби нищити ворога й наближати нашу перемогу, — ділиться планами старший сержант.
Фото автора
