Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Зайнявши вигідну для снайперської стрільби позицію, Андрій майже одразу вирахував двох окупантів. Вони причаїлись за кількасот метрів у ворожому окопі. Чоловік затамував подих, зосередився, прицілився — постріл. Ціль ліквідовано. Зробив вдих-видих, вдих-видих, прицілився знову — другого нелюда знищено.
— До цього моменту ми тримали такі позиції, з яких вести снайперську стрільбу було дуже незручно через поганий огляд, — розповідає снайпер однієї із бригад територіальної оборони. — Згодом вийшли на таку місцевість, де було гарно видно противника. Першого ж дня помітив двох окупантів. Один із них, наскільки я побачив за обрисами, був слов’янської зовнішності, другий, його обличчя я вже бачив в оптику, — азієць.
Сьогодні на рахунку Андрія кілька десятків ліквідованих рашистів. І вже важко повірити, що чоловік усе життя працював в лісовому господарстві, а за півтора тижня до початку широкомасштабного вторгнення був на заробітках у Польщі — хотів зібрати гроші на весілля доньки. Проте 24 лютого минулого року, ані хвилини не вагаючись, він зібрав речі та повернувся додому.
— До армії я не мав жодного стосунку до 2018 року, доки не уклав контракт на службу в резерві. Але замолоду захоплювався полюванням, мав гарні навички в стрільбі. Тож успішно пройшов прискорені курси снайперів у Десні та бойове злагодження зі спецпризначенцями, брав участь у навчальних зборах. А від початку березня минулого року служу в бригаді територіальної оборони.
Спочатку тероборонці виконували завдання з охорони об’єктів критичної інфраструктури на Полтавщині, Сумщині та Харківщині. Від весни минулого року воїни бригади тримають рубежі на Запоріжжі. Саме тут снайпер виконав своє перше бойове завдання — знищив двох російських окупантів.
Переважно Андрій працює на максимально близькій до противника відстані в групі прикриття. Це вимагає від снайпера неабиякої майстерності. Говорить, хоч робота на дистанції 300-400 метрів не дуже практична для снайпера, але більш результативна. Але найважливіше для нього під час роботи в складі групи — це не підвести побратимів.
— Працювати самому набагато легше. Найбільше хвилююсь, коли потрібно прикривати хлопців, відчуваю за них величезну відповідальність. Для мене це — найбільш складний момент. Як тільки починається бій, я маю швидко виявити вогневі позиції ворога, щоб подавити їх.
Саме під час прикриття побратимів Андрій виконував своє найважче на цей момент завдання. Тоді група воїнів висунулась у сіру зону та в якийсь момент опинилась на відкритій місцевості. Водночас український снайпер помітив на тому боці ворожого бійця.
— Я миттєво ліквідував ворога. З тої сторони в наш бік теж пролунав один постріл, скоріш за все, спрацював їхній снайпер з СВД. Але я не зміг його знайти, адже позиції противника розміщені в лісовій місцевості, у них там багато укриттів. Я дуже переймався, що не міг убезпечити хлопців, але, на щастя, всі повернулись цілі.
Більшість із тих, кого знищив, воїн вирахував сам. Для виконання завдання снайпер висувається у район, де був помічений рух противника, вибирає зручну позицію з гарним оглядом і починає вишукувати ціль. За будь-якої можливості, коли ловить у прицілі ворога, відкриває вогонь на ураження.
— На позиціях часто доводиться лежати по декілька годин. Це доволі складно, адже маю проблеми з хребтом, але нічого, справляюсь. У моєму тепловізійному прицілі є функція запису відео, яке й стає підтвердженням ліквідації. Звісно, бували випадки, коли просто не встигав увімкнути запис. Тож кількість реальних знищень дещо більше за зафіксованих офіційно.
Неможливо зафіксувати на відео і знищення, які здійснює снайпер під час бойових зіткнень. Так, під час одного бою Андрій за 10 хвилин ліквідував п’ятьох окупантів.
— Ворог зайняв свої позиції і готувався до штурму. Побратими мене попередили, що на певній ділянці відбувається рух. Зав’язався жорсткий стрілецький бій, я почав знищувати цілі. Ми тоді гарно попрацювали. Після цього бажання штурмувати у ворога зникло, хоча попервах і ДРГ висувались, і були спроби витіснити нас з позицій. Нині такого бажання у противника поменшало.
Працює Андрій із карабіна 308 калібру, який придбав за власні кошти. Днями снайперу передали нову та більш далекобійну гвинтівку 338 калібру. З цією зброєю воїн зможе вже спокійно працювати на дистанціях понад один кілометр. Хоча, говорить, що й нинішня його гвинтівка доволі гарна.
— З власної рушниці на тренуваннях влучав 3 постріли із трьох у бронеплиту з російського бронежилета на відстані 840 метрів. Напевно, міг би й більше, якби дозволили розміри стрільбища. До речі, випробували цю бронеплиту. Вона 4 класу, якщо вірити напису на ній, але з 300 метрів прошивається легко.
Говорячи про ворожих снайперів, захисник зауважує, що серед них хоч і є гарні, добре озброєні фахівці, проте здебільшого вони мають проблеми із влучністю. Неодноразово український воїн брав участь і в снайперських дуелях, із яких виходив переможцем.
— Одного разу ворожий снайпер виявив мою позицію і намагався мене «зняти», але щоразу промазував. Натомість я чув, як поряд пролітають кулі, хоча звуку самого пострілу не було. Я, на жаль, теж не зміг його дістати, адже той стріляв крізь посадку. А мені так хотілося затрофеїти його зброю… Але, попри такі випадки, недооцінювати ворога не можна, серед них є професіонали. Була в мене й інша сутичка з їхнім снайпером. Якраз на Святвечір я його виявив через приціл, побачив силует, хоча у бінокль нічого помітно не було. Зробив постріл, ще один, тоді помітив, як з окопу висунулась інша людина і просто затягла в окоп вбитого. Потім із перехоплень переконались, що то дійсно був ворожий снайпер. Іншим разом вирахував снайпера в тепловізор, помітив світло від приладу нічного бачення та силует голови. Відпрацював.
читайте також:
Андрій говорить, що головне його завдання — вигнати російську нечисть з рідної землі.
— Я хочу, щоб мої діти і діти всіх українців могли жити в спокої і в мирі, — зазначає снайпер.
Фото Владислава Дем’яненка
