Саме такою можливістю скористалася військовослужбовиця 152-ї окремої єгерської бригади з позивним «Ніка». Про свій військовий шлях та повернення до війська вона розповіла кореспонденту АрміяInform. Бажання…
Офіцер Харківської окремої бригади територіальної оборони Костянтин свого часу закінчив військову кафедру одного з вишів Харкова. Чоловік опанував справу командира танкового взводу та був зарахований до військового резерву.
Поки Збройні Сили України та інші підрозділи боронили від окупантів та терористів землі Донбасу, майбутній воїн ТрО не гаяв часу, відчуваючи, що рано чи пізно північний сусід піде великою війною на Україну — постійно брав участь у навчаннях, які проводилися в області, раз на місяць відточував вміння у поводженні зі стрілецькою зброєю на полігоні. Та й вільний час проводив разом з побратимами, які вже мали бойовий досвід — опановував тактику ведення бою в урбанізованій місцевості, навчався надавати домедичну допомогу на полі бою тощо…
Напередодні широкомасштабного вторгнення московитів на територію України Костянтин розпочав справу в сфері харчової промисловості. На жаль, запустити на повну власне виробництво не встиг:
— путін з його посіпаками вирішив, що мені замість того, щоб підіймати економіку України, потрібно взяти до рук зброю, — сумно посміхається чоловік.
23 лютого 2022 року, після демонстрації на російських телеканалах виступу головного рашиста з погрозами в бік України про «демілітаризацію» та «денаціоналізацію», молодий підприємець зрозумів — ось-ось розпочнеться те, на що довго очікували — велика війна…
Вранці 24 лютого, щойно з’явилася перша інформація про наступ російських підрозділів по всіх фронтах, Костянтин підхопив тривожну валізу, яка вже довгий час чекала в коридорі, та вирушив до Харкова, де розташовувався його батальйон ТрО.
— Останні шість років мешкав на Сумщині. Діставатися до Харкова, де був зарахований до військового резерву, прийшлося попутками пів дня. Проїхав Охтирку, туди вже зайшли ворожі танки, розпочалися запеклі бої на місто, — згадує чоловік.
Першу добу великої війни офіцер знаходився на місці постійної дислокації Харківської окремої бригади територіальної оборони.
— Щойно прибув до військової частини, заступив на чергування — службу ніс на даху та спостерігав за небом: росія завдавала тоді по Харкову авіаударів. Потім розвантажував зброю та боєприпаси. На той момент ніхто не звертав уваги на звання і посади — ми всі робили одну справу, метою якої було зупинити ворога.
Наступного дня Костянтин дістався свого батальйону, а вже незабаром відбувся його перший бій.
— Ми несли службу поблизу одного з населених пунктів під Харковом, на ймовірному напрямку просування рашистів. Так воно і сталося: незабаром почули роботу гвинтокрилів — росіяни висадили неподалік свою ДРГ, яка сподівалася непомітно потрапити до міста. Але сталося для них не так, як гадалося… На той момент ми вже сформували мобільні ударні групи, які контролювали всі шляхи сполучення, відстежували будь-який рух невідомих осіб тощо. Один з таких підрозділів і зустрів диверсантів — зав’язався бій, на допомогу виїхав наш резерв. Ми успішно відбили ворожу атаку, хоч і зазнали втрат — один із наших побратимів загинув, троє дістали поранення. Але й росіяни тоді зрозуміли, що немає сенсу рухатися маленькими групами. А великими вони просуватися не могли, оскільки будь-яка їхня дія була дуже помітна та з усіх боків присікалася Силами оборони та безпеки Харківщини.
… Надалі батальйон Костянтина виконував бойові завдання поблизу Куп’янська та Ізюма. Згодом, за наказом вищого керівництва, підрозділ було перекинуло на Донеччину — під Бахмут, де точилися запеклі бої.
На той момент офіцер через обійману посаду безпосередньої участі в боях вже не брав, хоча в межах посадових обов’язків часто відвідував своїх людей на позиціях. Костянтин з гордістю говорить про кожного свого підлеглого:
— Це достойні сини та доньки України! Попри те, що до широкомасштабної навали орків мало хто з них мав бойовий досвід — близько 90 відсотків особового складу підрозділу до недавнього часу були цивільними та ніколи не тримали в руках зброї, вони нещадно б’ють ворога! Часто ціною свого життя та здоров’я…
Офіцер згадує запеклі бої побратимів за населений пункт Червона гора, поблизу Бахмута.
— Наші бійці опинилися там у напівоточенні. В умовах дефіциту боєприпасів, під постійними артилерійськими обстрілами, піддаючись атакам ворожої піхоти, що в кілька разів переважала в силі, вони вистояли, та у плідній взаємодії з іншими підрозділами поклали немало окупантів та їхньої техніки на тому напрямку! Попри труднощі, попри загибель побратимів, вони не втратили почуття патріотизму та любові до Батьківщини! Багато хто з них відзначені нагородами, зокрема державними!
Фото автора
