З 6 по 14 липня в Азовському морі було уражено 116 суден так званого тіньового флоту рф, розповів командувач СБС…
«Отримання нами сучасного бойового літака 4+ покоління — це питання часу, ми їх будемо мати, я в цьому не маю сумніву». Ці слова Міністра оборони України Олексія Резнікова пролунали під час недавнього брифінгу в Одесі й зайвий раз посилили основний лейтмотив заяв українських військових, представників влади та воєнних експертів, які переконують західних партнерів надати нашим Збройним Силам літаки, які зможуть ефективно протидіяти російським ракетним і авіаційним ударам. Про літаки F-16 у кожному своєму виступі останнім часом згадує речник командування Повітряних Сил полковник Юрій Ігнат, який підкреслює, що нині наша авіація «працює на межі можливостей».
Тож у чому об’єктивно полягає проблема із затримання надання Україні сучасної авіації?
Повітряні Сили ще на початку російського вторгнення «терміново звернулися з проханням до західних партнерів про надання більш сучасних винищувачів та засобів ППО» (пряма цитата з допису березня 2022 року). І якщо згадувані тоді, як, наприклад, NASAMS, доїхали до України, то ситуація з літаками, здається, не рушила з мертвої точки.
Провідний експерт Центру Разумкова, колишній заступник командира авіаційної бази з льотної підготовки Олексій Мельник теж упевнений, що питання рано чи пізно буде вирішено, але називає три основні причини, чому воно не розв’язане досі: немає політичного рішення, визначеного варіанту такої авіаційної допомоги й потрібної логістики.
— Звичайно, політичні рішення завжди є найбільш важливими, — говорить Олексій Мельник. — Але вони ґрунтуються на певних аспектах, пов’язаних з тим, що, по-перше, авіація — це складно й дорого. Треба навчати льотчиків та інший персонал, треба створювати логістику для використання сучасної бойової авіації. І усе це потребує часу.
читайте також:
Другим об’єктивним чинником «зволікання» з передаванням літаків експерт назвав відсутність остаточного варіанта надання авіаційної підтримки. Адже в авіації є дві основні функції — закрити небо та збільшити наступальну можливість військ, зміцнити вогневу потужність.
— Друге, що потрібно вирішити для себе нашим партерам, це те, наскільки ефективним буде використання сухопутних військ у великому контрнаступі, — говорить Олексій Мельник. — Можливі різні варіанти надання авіаційної підтримки, залежно від того, наскільки буде ефективним цей наступ.
На думку пана Олексія, насправді не все ще остаточно прораховано й немає повного розуміння, яка сама авіація та в якій кількості буде задіяна: «Можливо, більша, можливо, менша, можливо, російський фронт узагалі розвалиться під першим натиском танкових бригад України».
Нарешті, одним із дуже важливих питань Олексій Мельник називає логістику базування авіації. Авіаційна техніка надзвичайно коштовна, тому є певне питання щодо захисту потрібної для неї інфраструктури.
— На жаль, аеродроми більш вразливі, ніж пункти базування засобів ППО, які отримує Україна, — зауважує експерт Центру Разумкова. — Навряд чи хто в Україні може знати, де розташоване те, що ми отримуємо — всі ті системи ППО, про які ми чули. Вони десь розташовані, вони працюють і вони ефективні, але, на жаль, з аеродромами це зробити важче.
На цьому постійно наголошує Юрій Ігнат, який називає передавання авіаційної техніки «непростим процесом», саме тому, за його словами, про швидкі терміни не йдеться. «Разом із тим в України часу для зволікання немає», — наголошує полковник Юрій Ігнат.
На думку Олексія Мельника, тут виникає прикрий парадокс:
— Ми не отримаємо авіації, поки наше небо не закрите, а наше небо не закрите, поки ми не отримаємо у повному обсязі авіацію, — говорить експерт. — Проте треба розуміти — це важливе питання, нам не можуть постачати бойові літаки, поки незрозуміло, де вони будуть базуватись і на скільки це безпечно на цій фазі війни…
