Йдеться вже не просто про окремі пожежі на нафтопереробних заводах (НПЗ), а про послідовне виведення з ладу виробничих потужностей, порушення…
Українці століттями запекло б’ються за те, що вороги ніколи не зрозуміють. Так, якщо узагальнити всі наші інтерв’ю з військовими і вивести ту єдину об’єднуючу для всіх нас мотивацію, то вийде той самий «садок вишневий коло хати». Ми любимо і цінуємо своє, рідне. І гідні захищати це з люттю берсерка.
Не є винятком і наш співбесідник, якого ми інтерв’юємо в межах циклу «Листівка з фронту», що розповідає про пересічних громадян, які взялися за зброю і стали до лав ТрО.
Микола із позивним «Тесла» — родом зі Львівщини.
— До широкомасштабного російського вторгнення жив собі, як усі. Їздив на роботу за кордон. Потроху зводив будинок своєї мрії. У мене з родини є наразі тільки батьки. Ні коханою дівчиною, ні дружиною ще не обзавівся. Адже думав, що добудую будинок, і вже тоді буду вести туди наречену, — розповідає він. — Але лютий минулого року відсунув ці мирні плани на потім.
Як людина активна і небайдужа, Микола уважно стежив за новинами та дописами в соцмережах в дні й тижні, які передували навалі московитів. Каже, що відчув тривогу, коли побачив у новинах сюжет про те, що у столиці в посольстві росії активно спалюють якісь папери.
— Збираються тікати, відмітив я собі тоді в голові. Це значить, що будуть якісь нехороші процеси, — ділиться воїн спогадами. — А коли розпочалися обстріли і бомбардування території України, я був якраз в гостях у батьків. І одразу подзвонив товаришу. Мовляв, що будемо робити? Потім подивися на черги до ТЦК та СП і пішов відразу у військову частину, де знав одного з командирів. Фактично приступив до виконання обов’язків з першого дня.
На рукаві однострою Миколи патч із символікою одного з навчальних центів Сухопутних військ ЗС України. Він, побачивши, що ми з цікавістю розглядаємо наліпку, пояснює — я там проходив строкову службу. Фактично всі базові знання про армію, розуміння, так би мовити, військової логіки і процесів — то звідти. І вже згодом, перебуваючи у складі одного з добровольчих батальйонів в АТО, він не раз і не два добрим словом згадував своїх перших командирів і наставників з «учебки».
— Щоправда, у 2015 році мені так і не довелося взяти участь в активних боях. Моє завдання полягало в несенні служби на блокпості. Втім, навіть такий досвід — це було набагато більше, аніж в переважної більшості моїх нинішніх побратимів, які були виключно цивільними до початку війни. Мені відновити навички було легше. Проте займалися на початках ми дуже ретельно. Використовували всі можливості, аби дізнатися більше про військову науку. І хоч з роликів на YouTube не навчишся влучно стріляти, однак і звідти черпали деяку корисну інформацію. Ну і, звісно, подяка інструкторам, які нами займалися перед тим, як ми вирушили на фронт.
Цікавимося, звідки в Миколи такий «науковий» позивний. Той сміється та відповідає, що «бойове» ім’я приліпилося зовсім випадково, з легкої руки побратима.
— Я — Микола, ну а сербського винахідника звали Нікола, — з усмішкою коментує він. — Але побратим таки мав рацію, бо я дійсно люблю усілякі електронні новинки, гаджети. Намагаюсь крокувати в ногу з часом.
Солдат скромно мовчить, що нещодавно був нагороджений відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий хрест». А ми дякуємо його командирам, які вчасно нам про це сказали. Адже воїн відмінно себе проявив під час звільнення населеного пункту Ямпіль. Просимо Миколу пригадати найбільш пам’ятні епізоди тієї операції.
— Та особливо і немає чого згадувати: діяли у складі малих груп. Саме через це противник не зміг створити нам відчутного спротиву. Частина з нас переправилась через Сіверський Донець на човнах. Частина — як мобільна кавалерія підскочили на пікапах з кулеметами та гранатометами. Страшніше було те, що ми побачили в самому селищі.
І під час перегляду відео до цього матеріалу — зверніть увагу на очі солдата, коли він розповідає епізод, як із побратимами натрапив на тіло закатованої нелюдами з рф місцевої мешканки. Я переконаний, що вигляд вбитої співвітчизниці стоятиме у воїна перед очима решту його життя. І мститися за заподіяні росіянами страждання простих українців він буде страшно.
— Я запам’ятав, наскільки сильно чекали нас місцеві мешканці, які пережили декілька місяців окупації під росіянами. Вони були щасливі повернутися в Україну. І те, що вони пережили, гадаю, назавжди відвернуло людей від думок, що в рф є щось хороше, — зазначає воїн.
Микола каже, що до від’їзду на фронт не був палким прихильником читання художньої літератури. Ба більше — класиків. Втім, в одній із закинутих хат, де квартирував його підрозділ, він знайшов старий томик «Кобзаря». Читання поезій, раптово, затягнуло.
— Книги допомагають відволіктися від війни перед очима. Та й Шевченкове слово, як не крути, пророче. Ми зараз звершуємо те, про що були написані його твори, — говорить солдат.
До слова, на його бронежилеті маркером виведені рядки з поеми Тараса Шевченка «Кавказ»:
Борітеся — поборете!
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
І воля святая!
Воїн каже, що для нього ці рядки стали своєрідним кредо захисника України!
Відео Віктора Біщука
