Проте реальність значно масштабніша. Сьогодні цей навчальний заклад є інтелектуальним центром оборони, що готує фахівців, без яких неможлива сучасна війна. Офіцери бойового…
Поруч із велетенським воїном, схожим на казкового чарівника, у піксельній формі Збройних Сил України та з пухнастою сивою бородою тендітна і маленька Тетяна здається ще більш мініатюрною. Проте навіть за якихось кілька сотень метрів до лінії зіткнення разом із цим мужнім захисником вона почуває себе більш захищеною, ніж там, у далекому тилу, у власній затишній оселі. І тут усе просто…
Кремезний богатир обіймає Тетяну і лагідно пригортає до серця — він її чоловік, головний сержант Ваган. Разом вони вже більш ніж сімнадцять років. Багато чого траплялось за цей період їхнього життєвого шляху. Пліч-о-пліч пройшли і Революцію Гідності, і ту першу розлуку 2014 року, коли Ваган буквально з Майдану, комплектуючи необхідним реманентом власне авто, добровольцем поїхав захищати Україну від ворожого вторгнення. Він повернувся додому лише пізньої осені того року.
Тоді здавалось, що життя починає входити в якийсь зрозумілий ритм і стабільне русло. Тетяну в рідному Тростянці знали як чудову фахівчиню кондитерської справи. Ваган відкрив свій невеличкий бізнес. Однак настало 24 лютого 2022 року. Російські окупаційні війська вдерлися в їхнє рідне місто. Тетяна і Ваган відразу ж вирішили, що не дозволять ворогу безкарно чинити злочини на українській землі. Разом вони стали воїнами окремого батальйону територіальної оборони міста Києва.
Потрібно сказати, що до того часу Тетяна ніколи не тримала в руках зброю і не мала справи з військом. Та після нетривалого, але інтенсивного й змістовного навчання, стрілець і водночас санітарка взяла участь в обороні Києва. Далі подружжя стримувало ворожу навалу неподалік Горлівки, а згодом — і Бахмута.
Під щільним ворожим вогнем, саме там, у повних води та снігу окопах, щоденно знищуючи російських солдат та рятуючи своїх побратимів, вони вирішили, що настав час дати їхньому коханню цілком законне підґрунтя. І під час першої ж ротації в тил пара подала заяву до РАГСУ. Нині, як вони кажуть, у подружжя одна війна на двох. Вони разом вирішують усі військові та побутові проблеми і мріють про те, як після перемоги в їхньому великому домі за багатий стіл сядуть друзі та побратими, рідні та сусіди, та й просто звичайні українці, які випадково йтимуть у той час повз їхню хату. І тоді вони піднімуть келихи на честь непереможного духу нашого народу, у пам’ять про тих Героїв нашої нації, які пішли на небо заради майбутнього всіх українців та України.
Фото з сімейного архіву
