У російських зведеннях село регулярно «дотискають», «зачищають» і навіть оголошують «повністю звільненим», однак лінія фронту тут майже не змінюється. Про ситуацію на напрямку розповів…
Національно-патріотичне та військово-патріотичне виховання — такою була специфіка роботи воїна тероборони Київщини з позивним “Стугна« до того, як росіяни почали збирати війська біля кордонів України. Нині він навчає військової справи дорослих, серед яких є і його колишні вихованці.
Контракт зі Збройними Силами України «Стугна» підписав за два місяці до широкомасштабного вторгнення. Каже, відчував, що воно неминуче. Так чоловік став інструктором стрілецької роти. Окрім цього, навчав військової справи цивільних.
— Було дуже багато людей. І більшість тих, кого ми тоді навчали, зараз служать. Є і ті, хто, на жаль, вже загинули, захищаючи країну.
24 лютого «Стугна» прокинувся вдома, від вибухів, які лунали навкруги. Він зробив собі каву, вигуляв собаку і розбудив тих, заради кого і пішов на службу — свою родину. Речі були зібрані давно, залишалося вивезти рідню в безпечне місце.
— Дорогою не було відчуття, що це війна. Ми їхали, і в одній з областей продовжували класти асфальт…
Шість годин знадобилось «Стугні», щоб вивезти сім’ю та повернутись на Київщину.
— Коли нам сказали, що наш батальйон не виїжджає з нашого району, а це був тил, я сказав друзям: давайте, поки у нас є можливість, будемо робити те, що ми вміємо.
Так «Стугна» почав навчати новобранців тероборони Київщини. 28 лютого, згадує чоловік, записав відеозвернення, в якому розповів, що йде набір добровольців.
— Прийшло так багато людей, що ми могли набрати одразу батальйон. З них ми відібрали 120 найвмотивованіших і фізично підготовлених і почали працювати. До речі, згодом з тих 120 більшість підписали контракти та зараз воюють. Вдало воюють, — згадує чоловік.
Курс навчання був базовим: навички тримання зброї, тактична медицина, топографія. Згодом з’явилася можливість розширити курс, воїни опановували інженерну підготовку, керування безпілотниками. Так на базі батальйону створився цілий навчальний центр, де нині навчають як бійців батальйону, так і всієї бригади.
— З кожною людиною, яка їхала на фронт, їхала і частина мене. Бо ти ж не просто навчаєш, ти вкладаєш в людину ці знання. Хвилювання є завжди. Звичайно, зараз вже навчився легше до цього ставитись.
Показником вдалості навчання, каже «Стугна», для нього є люди, які повертаються з боїв живими.
— Нам пощастило, наше керівництво розуміє, наскільки важлива роль вивчення військової справи, тож не порушуючи навчання для нашого батальйону, ми беремо інші підрозділи на різні курси також.
До вторгнення «Стугна» викладав у обласному молодіжному центрі, був заступником директора школи, організовував дитячі табори. Своїх колишніх вихованців, 20-річних хлопців, зустрів і на службі.
— Приємно вражений від того, що вони самі пройшли. Я вважаю, якщо мої учні воюють, це результат. Я розумію, що, напевно, їхнім батькам це не дуже подобається, але ж це їхній вибір. На жаль, не знаю, як склалися життя дівчат, яким викладав, але впевнений, хтось з них теж воює.
Гаслом «Стугни» у навчанні є слова «Кожен день хтось тренується, щоб вбити тебе. А що робиш ти?»
— В нас є друг, зараз поранений лежить, він був просто супер підготовлений, але дістав тяжкі поранення. Коли до нього приїхали в госпіталь і запитали, що важливо, він не задумуючись сказав, що навчатися, навчатися і ще раз навчатися.
Після перемоги України в цій війні «Стугна» планує повернутись до роботи з дітьми.
