Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
«Кидають, як м’ясо» — родичі окупантів поскаржились, що мобілізованих відправляють штурмувати українські позиції без належної підготовки. У своєму відеозверненні до бункерного діда і тувинського оленяра потенційні володарки шуб та полушубків стверджують, що їхніх чоловіків два місяці навчали на гарматників, потім відправили на фронт, де вони ще два місяці сиділи в очікуванні гармат.
«Але в березні після чотирьох днів занять їм оголосили, що всі вони відтепер штурмова піхота, — скиглять матері та жінки окупантів. — І сьогодні вони перебувають на самісінькій лінії зіткнення».
На відео, яке оприлюднив один з інформаційних ресурсів, росіянки запевнюють, що «мобіків» кидають, як м’ясо, штурмувати укріпрайони «по п’ять осіб проти добре озброєних 100 осіб». Жінки рашистів благають відкликати їхніх «рідних» з лінії зіткнення і «забезпечити гарматами та снарядами». Ніби з «гарматами та снарядами» їм буде комфортніше і безпечніше. Як бачимо, про шуби не забувають…
Таких звернень до кремлівських злочинців і скарг на офіцерів-м’ясників надходить дуже багато. Всі вони колективні. Таким чином ті, хто звертаються, намагаються уникнути статті «за дискредитацію армії». Сподіваються, що «оптом» саджати не будуть.
До редакції одного з видань зі статусом «іноагента» звернувся такий собі Іван, друг мобілізованого з Сибіру. За його словами, після штурму Авдіївки від цілого батальйону в 300 осіб залишилося двоє — мобілізовані з Алтайського краю та Омської області. Рядовий з алтайського села Вовчиха, який вижив під час штурму, зв’язався зі своїми близькими і розповів, що воювати далі відмовляється — в Авдіївці, за його словами, командування з так званої днр кидало непідготовлених та озброєних одним автоматом окупантів на штурм бетонних укріплень.
Про те, що командири-м’ясники змушують йти в атаку з «голими руками», а в іншому випадку загрожують розправою, розповідають і сім’ї військовослужбовців з Іркутської області, які нині перебувають у тій самій локації.
Обидві родини з Алтайського краю та Іркутської області «відкрили таємницю», що скарги до військової прокуратури та відомства оленяра нічим їм не допомогли — вчорашніх водіїв, будівельників та підприємців залишили у штурмовиках. Натомість було з’ясовано, що ці рашисти, які опинилися в гущавині бойових дій, офіційно ходять стройовим у «теробороні», або бухають у військовій частині на росії, куди раніше їх відправляли на «бойове злагодження». І виплати за участь у «сво» ні вони, ні їхні родини не одержують.
«Там усе страшно, — пише до інформаційного видання один із рашистів. — Повне свавілля! Дзвонив дружині, але деталей багатьох їй не говорив — інакше вона в істерику впала б. Довго думав, писати вам чи ні, бо з одного боку — це правда чиста, а з іншого — у нас у країні стаття за дискредитацію армії та військові фейки, під яку можуть підтягнути будь-які розмови про війну».
Далі окупант повідав, що після занять стройовою підготовкою на полігоні їх перекинули до Криму в «тероборону», ще місяць потому — під Запоріжжя, а звідти у бік Вугледара. «І як вибирали! — вигукує мобілізований. — Пальцем потикали: кого не було в цей момент, бухий чи спав — і залишилися в тилу, а хто потрапив на очі — в м’ясорубку. Під Вугледаром й почалося конкретне місиво. Всі ж в курсі, яка м’ясорубка наприкінці лютого трапилася на південних дачах. І як 155-ту бригаду морпіхів там буквально всю вичистили».
Рашист поскаржився, що на штурм змушують йти під дулом автомата. За відмову саджають у клітку. Харчування — один раз на добу, з водою те саме. За потребою — у пакет. А головне — командири кажуть відверто: «Ви для нас тільки м’ясо і нічого більше. Можете забути про обіцяні нагороди та виплати. Вас просто немає, не існує».
Інформацію про те, що «мобіки» на передовій, але «офіційно» перебувають у «теробороні», підтвердили сім’ї іркутських окупантів, які після березневого штурму також відмовилися воювати. У мережі з кінця січня до кінця лютого було опубліковано десятки відеозвернень рашистів з Іркутської області у складі першого та другого батальйонів полку 1439. Зокрема, напередодні штурму вони зверталися до кремлівського діда зі скаргою на те, що їх без усякої підготовки відправляють «на забій», а при відмові — стріляють в них із автомата. Диваки, їй богу! Це звернення, як і два попередні, залишились поза увагою. У ніч з 28 лютого на 1 березня мінімум три батальйони полку 1439 були практично повністю знищені під час штурму.
І насамкінець сповідь сестри окупанта (мовою оригіналу):
«Сослуживец брата звонил и сказал, что тот ранен. Сам брат позвонил только сегодня. Сказал, что тяжело ранен, ему повезло, что сослуживец его дотащил. Обычно так не делают. Обычно бросают и всех записывают в пропавших без вести — и раненых, и убитых. Говорит, бежали, а потом шли по полю, усеянному трупами. Просто шли по еще теплым телам. Это кошмарно, он рассказывал и плакал. Сколько слез уже выплакано, а я сегодня опять весь день реву. На верную смерть послали ведь. Я до сих пор не верю, что он жив».
«Поревли» російські баби та й пішли ще одне відеозвернення записувати до кривавого карлика. Але найбільше їх бентежить, що «виплати чоловікам ніяк не змінювалися з моменту відправки «на бойове злагодження».
Фото з відкритих джерел
