Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Усмішка майже ніколи не сходить з його обличчя. Навіть у найскладніші моменти бою він не втрачає почуття гумору, і це позитивно впливає на моральний дух підлеглих, робить їх більш стійкими. Так кажуть про командира танкового підрозділу Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «ХПІ» підполковника Леоніда ті, хто бачив його бойову роботу.
Командира танкового підрозділу ВІТВ НТУ «ХПІ» підполковник Леонід
— 24 лютого минулого року я був ще цивільним працівником у нашому виші, а наступного дня — вже як військовий займався формуванням бойового підрозділу, — пригадує офіцер-танкіст. — Не скажу, що широкомасштабне вторгнення росії стало якоюсь несподіванкою для мене. Ці загарбницькі наміри спостерігалися ще у 2021, а за великим рахунком — від 2014-го. Тому морально давно був готовий воювати.
До речі, в підрозділі Леоніда є колишні приватні підприємці, водії, трактористи та представники інших поважних професій. Більша частина вже воювала під час перших років війни, а інші — пройшли бойове хрещення біля рідного Харкова.
— З охочими служити в нас ніколи не виникало проблем. 24-27 лютого з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки до нас прийшли мобілізовані воїни, які не стали чекати на повістки. Всі вони свідомо просилися на фронт і зараз перебувають там. Отже, мотивація в усіх нас просто залізобетонна, — уточнив оборонець Харківщини.
48-річний армієць й сам дивується, як за час перебування на пенсії не втратив командирських навичок. Так же, як не забув, як керувати 40-тонною бойовою машиною.
— На війні швидко всього вчишся. Адже, якщо ти не вразиш якусь ціль, то вона знищить тебе. Це не полігон і оцінок тут не ставлять. До того ж у більшості моїх товаришів позаду лінії нашої оборони перебували сім’ї. Тому відступати ми не могли. Тільки вперед! — ділиться підполковник Леонід.
За його словами, в порівнянні із 2014-2015 роками, коли він воював на Донеччині, робота наших танкістів на полі бою стала більш ефективною.
— Ми навчилися добре бити ворогів. Знаємо, що росіяни вміють воювати лише «масою», а не за допомогою тактичної майстерності та особистих вмінь. Нас же за дев’ять років війни технологічно підковували. Наприклад, зараз у кожного командира танка та навідника є планшет зі спеціальним програмним забезпеченням. З неба наші дії та вогонь корегують дрони. Трохи позаду стоять логісти в готовності швидко підвезти боєприпаси чи пальне. Стало ще приємніше гнати окупантів, — зауважив він.
До речі, після перших боїв біля Малої Данилівки, Руської Лозової чи під Циркунами окупанти стали відходити та кидати свої танки і снаряди.
— У рамках першого «ленд-лізу» від росіян до нас потрапили сотні 125-мм осколково-фугасних снарядів. Новенькі та ще під заводськими пломбами — вони лежали і чекали на нас. Щоправда, повністю справних танків орки нам не лишали. Проте скалічені ворожі машини ми використовували як «донорів» озброєння та запчастин для нашої бронетехніки, — пригадує командир підрозділу.
Протягом перших тижнів українські танкісти зробили чимало пострілів зі своїх гармат, тому основну зброю бронемашини доводилося замінювати в польових умовах. Так вийшло, що на командирський танк Леоніда, якого він пафосно назвав «Фердинанд», встановлена гармата, знята з російського Т-72 після визволення селища Циркуни.
— Під час весняного контрнаступу на Харківщині я вже вів вогонь із трофейної гармати та ще й запозиченими в росіян снарядами. Знаєте, цей факт піднімає бойовий настрій всьому екіпажу. Ми іноді жартуємо, що нам тепер ще треба поміняти гусінь, аби так проїхати по червоній площі на честь нашої Перемоги, — сміється військовослужбовець.
Також офіцер Збройних Сил України розказав, що московити дуже бояться танків в українському пікселі. Останні із закритих позиції влучно б’ють на великі відстані, а після пострілу прямою наводкою — так навряд чи хтось із ворогів залишається в живих. Знаючи це, рашисти вкривають снарядами ті місця, звідки напередодні робив постріл наш Т-64.
— Ми постійно міняємо позиції, тактику дій, беремо до уваги тактичну ситуацію, погодні умови тощо. А окупанти по кілька разів стають на одні й ті ж граблі. Звісно, ми цим уміло користуємося, — насамкінець зауважив підполковник Леонід.
Фото автора
