Які посади нині є найбільш затребуваними? Та зрештою — чи вирішують рекрутингові центри проблему браку людей у війську? Про все це АрміяInform запитала під час бліцінтерв’ю…
Сьогодні, 21 березня, до Всесвітнього дня поезії у Рівненському міському будинку культури відбулася презентація першої книги поезій Тетяни Камерістової під назвою «Така, як є. Сповідь між рядками».
«Вірші чи проза, промови чи казки — усе народжується від любові до світу й до людей, народжується нестримно й відверто»
Авторка книги — офіцерка Збройних Сил України на псевдо «Мавка». Вона одягнула військовий однострій близько двох десятків років тому та пройшла сходинками військової кар’єри від солдата до капітана. Книга, до якої увійшли сім десятків віршів, видана за ініціативою благодійного фонду «Гарна справа» на кошти торгової марки «Залізна воля». Привітати поетесу в камуфляжі з презентацією прийшли військовослужбовці гарнізону, журналісти, письменники, благодійники, артисти, співаки, фотографи та рідні.
Взявши слово, сама «Мавка» — Тетяна Камерістова, сказала наступне.
«Віддай людині крихітку себе. За це душа наповнюється світлом… Я побачила цей світ у найпрекраснішому місті на планеті — у моєму Рівному, такому чарівному й затишному, і досі не зраджую його. Ще з дитинства дуже любила читати. І хоча до школи я пішла на рік раніше, навчання давалося мені легко. Захоплювалася літературою, щиро вірячи, що вона змінює світ. Першу поезію написала в 9 років. Це було відлуння мого серця на вірш Лесі Українки „Конвалія“. Саме творчість великої Поетки сколихнула дитячу душу та стала для мене поштовхом до виливання думок та емоцій на папір.
Я не уявляю себе іншою, як не мислю свого життя без творчості. Влучний вислів, гарна світлина чи неповторна мить і, звичайно ж, кохання народжують у мені слова, що потім усвідомлено або підсвідомо лягають рядками. Понад усе на світі я люблю писати. Вірші чи проза, промови чи казки — усе народжується від любові до світу й до людей, народжується нестримно й відверто. З дитинства я мріяла бути вчителькою рідної мови, адже не уявляла себе більше ніким. Здобула відповідну освіту, попрацювала трішки за фахом. Однак обставини змусили залишити вчительське ремесло. Тоді я і вирішила піти до війська, щоб продовжити служити своїй Батьківщині в такий спосіб».
Також авторка збірки розповіла, що тішиться з того, що Україна не просто живе в наших серцях, вона домінує в нашій крові, як і справедливість.
“Усі свідомі роки я живу за єдиним принципом: стався до людей так, як би ти хотів, щоб ставилися до тебе. Цього навчаю своїх донечок. Адже, віддаючи людям частинку себе, ми наповнюємося життєдайним світлом. І воно не лише нам додає сили, але й зігріває всіх навколо. Бо саме світла нам так не вистачає нині… як і звичайнісінького тепла людських душ…
Фото та відео автора
