Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
На Дніпропетровщині попрощались із військовим льотчиком капітаном Олександром Щербаковим. Він загинув у перший день широкомасштабного вторгнення росіян.
Того пекельного ранку 24 лютого 2022 року на півдні України росіяни великими колонами намагались пройти до Херсона, Миколаєва, Одеси. Йшли нахабно, у складі колон були танки, БТР, вантажівки, інженерні машини. Інженерно-саперний батальйон рашистів намагався доправити до Дніпра обладнання для переправи, зокрема кілька важких механізованих мостів. Льотчики бригади тактичної авіації отримали завдання — затримати просування колон. Пара штурмовиків мала його виконати.
Як пригадує командир ескадрильї підполковник Ростислав, «я тоді був заступником командира ескадрильї. Отримав завдання, кажу своїм — хто зі мною? Олександр визвався. Це був наш із ним перший бойовий виліт. Пам’ятаю, коли ми вже йшли до літаків, він каже: «страшно, командире». Піднялися в небо, знайшли колону, вийшли на бойовий курс. Коли я побачив колону, то був навіть здивований її довжиною».
Виявивши колону, Су-25 стали в «коло», почергово атакуючи ціль некерованими реактивними снарядами.
Попри шалений вогонь з боку росіян, льотчики раз за разом заходили на колону. В одному з таких заходів в колоні щось так вибухнуло, що літак командира ескадрильї буквально влетів у хмару полум’я і диму.
Миттєво впали оберти двигуна, висота була критично малою, але льотчик вирівняв літак — потім, вже на аеродромі, техніки дивувались, як він взагалі долетів.
По штурмовику капітана Олександра Щербакова били з усього, що могло стріляти. Коли літак став майже некерованим, Олександр спрямував свій штурмовик на колону рашистів. В останній момент на висоті близько 50 метрів льотчик зміг катапультуватись, проте положення літака під час виходу крісла з кабіни не дало шансів на успішне приземлення. Тіло Олександра вдалося повернути і поховати на рідній землі лише через рік.
Льотчик був посмертно нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня.
