Чому ворог зосереджується саме тут? На це питання відповів військовий експерт Петро Черник. «Курський напрямок — це питання їхнього (рф — ред.) престижу, тому що от уже…
Альма-матер офіцерів-танкістів та фахівців військ РХБ захисту. Так по праву називають Військовий інститут танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут».
Про підготовку офіцерів-танкістів та виконання бойових завдань колективом цього вищого військового навчального закладу кореспондентові АрміяInform розповів начальник інституту бригадний генерал Олександр Серпухов.
— Розкажіть про військовий виш та його випускників.
— За роки існування навчального закладу (майже 80 років) тут підготовлено близько 27 тисяч кадрових офіцерів. Від моменту набуття Україною незалежності наші офіцери-випускники брали участь у миротворчих місіях у різних куточках світу. З весни 2014-го брали участь у проведенні Антитерористичної операції, операції Об’єднаних сил. А 24 лютого 2022-го весь колектив нашого інституту став на захист Харківщини.
На жаль, від початку російсько-української війни десятки наших випускників віддали свої життя, захищаючи рідну землю від окупантів. Ніколи ми не забудемо самовідданість Народного Героя України, командира танкової роти окремої механізованої бригади «Холодний Яр» Олександра Лавренка. Дев’ять років тому молодий офіцер у перші місяці війни показав незламний дух, коли на вимоги ворога здатися в полон підірвав себе та свою бойову машину.
А Герой України, випускник навчального закладу 2004 року полковник Євген Межевікін є частим гостем інституту. Він нерідко приїздить до нас, аби поспілкуватися з курсантами та дати слушні поради викладачам.
Нині в нас здійснюється підготовка офіцерів тактичної ланки для потреб різних силових відомств за трьома спеціальностями: військове управління, озброєння та військова техніка, забезпечення військ (сил). Ми є основною базою підготовки професійних кадрів для танкових частин і підрозділів, а також військ РХБ захисту.
— Повернімося до 24 лютого 2022-го. Які завдання виконував колектив інституту від моменту широкомасштабного вторгнення окупантів?
— Напередодні ми отримали відповідні розпорядження щодо створення декількох зведених бойових підрозділів. Тож коли росіяни почали обстрілювати Харківщину, всі люди були розподілені, техніка підготовлена, боєприпаси й пальне виділені. Відразу ж наші підрозділи були включені до сил оборони Харкова.
І в Цикрунах, і в Руській Лозовій, і по всьому об’їзному автошляху навколо Харкова стояли наші військовослужбовці та бойова техніка вишу. Пізніше до них долучилися й мобілізовані воїни. Забігаючи наперед, скажу, що всі бойові завдання вони виконали успішно.
До речі, на навчальній базі вишу проводили підготовку мобілізованих, які сотнями прибували з територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Майже всі вони були добровольцями. Після курсу перепідготовки мобілізовані посилювали наші танкові та механізовані підрозділи. Разом ми били окупантів на Харківщині й Донеччині.
— Якими були перші два-три тижні боїв за Харків?
— Ми воювали не одні. Поруч із нами були воїни механізованої бригади імені Івана Сірка, холодноярці, спецпідрозділи ГУР, ССО, нацгвардійці та інші воїни. Це бойове братерство тоді відчувалося в повітрі та додавало нам сил і впевненості.
Певний природний страх, що є нормальним явищем, розсіявся після першого ж танкового пострілу в бік окупантів. Стріляли як прямим наведенням, так і з закритих вогневих позицій. Скажу, що ворог зовсім не очікував на таку «теплу» зустріч із нашого боку. Вони їхали пафосно у складі колон. Іноді рухалися без супроводу розвідки. Звісно ж, ми їх гатили просто на автошляхах, змушуючи відступати, та добивали по норах.
Я закінчив наш військовий виш і пишаюся цим. Ще понад 40 років тому старші наставники передали мені головний командирський принцип: «Роби, як я!». Адже коли офіцер показує своїм підлеглим приклад бойової роботи, то вони йдуть за ним до кінця. Знаю, що так діють усі наші випускники на різних напрямках.
Коли наприкінці лютого керівником оборони Харкова полковником Сергієм Гузченком було визначено завдання інституту, то я сам очолив вогневу групу для ведення вогню танків із закритих вогневих позицій.
Окупанти тоді підходили до Циркунів, Руської Лозової, Малої Данилівки, і наші вогневі групи скрізь їх зустрічали.
Воїни бригади імені Івана Сірка навчили нас користуватися планшетами зі спеціальними програмами бойового супроводу. Дуже допомагали аеророзвідники зі своїми дронами. В результаті ми успішно знищували опорні пункти московитів, їхні позиції, бронетехніку тощо.
Наприклад, тільки в районі Малої Данилівки в нас було чотири вогневі позиції. З кожного танка виконували по 6-8 пострілів. Тактика проста: «відстріляв і відійшов». Після цього танкісти проявляли себе вже в іншому місці, і так далі…
Коли ж ми вистрілювали повний боєкомплект, то на його поповнення довго чекати не доводилося. Боєприпасів та пального вистачало. Все було організовано грамотно, з використанням ситуації та наших бойових можливостей.
У березні окупанти стали потроху відступати й ми заходили на їхні позиції. Як же нам було приємно бачити їхні танки Т-72, Т-80, БТРи, МТЛБ з отворами від наших снарядів!
— Які завдання виконували військовослужбовці інституту під час визволення Харківщини?
— Є старший командир, який визначає завдання кожному. Будь-яка бойова робота має забезпечуватися всім необхідним — і це складний процес. Повторюся, що ми тоді й зараз продовжуємо воювати не самі, але маючи одну мету на всіх — відстояти регіон та Україну в цілому.
Наприклад, у боях за Циркуни танкові та механізовані підрозділи інституту тримали велику ділянку фронту. Починали ми, продовжували піхотинці бригади Івана Сірка, а забезпечували стрільбу нацгвардійці чи спецпризначенці. Тому виш ніколи не вступав у дискусії щодо того, хто саме підбив той чи інших ворожий танк, першим увійшов до звільненого селища тощо.
Ворог відкинутий далеко від Харкова — лише це має значення!
Щодо думок скептиків на кшталт, що нібито в сучасній війні танки відіграють не таку вже й важливу роль, як раніше, скажу коротко. Запитайте в піхотинця чи штурмовика: чи піде він в атаку без підтримки танків?
Не випадково під час визволення Руської Лозової командувач поставив конкретні завдання перед інститутом з підтримки бойових дій спецпідрозділу Kraken. Тоді першими в бій пішли наші танки, а далі — спецпризначенці та інші.
До слова, ті командири механізованих підрозділів, які зараз воюють на Харківщині чи Донеччині постійно звертаються до командування інституту з проханням збільшити присутність танків. Танки — це сила!
Тут варто сказати й про наших волонтерів, які доправляли на «нулі» супутникові системи Starlink, планшети, тепловізори, приціли нічного бачення та інше обладнання. Така матеріально-технічна підтримка посилювала наші роти й батальйони, надавала перевагу на полі бою.
— Як торік відбувався випуск молодих офіцерів і відбір вступників?
— Після відповідного наказу про присвоєння офіцерського звання випускникам я та мій заступник із морально-психологічного забезпечення виїжджали до кожної бойової позиції та вручали лейтенантські погони, дивилися в їхні очі та дякували за службу. Після цього хлопці у складі офіцерських екіпажів ще певний час залишалися воювати, аж допоки їм не була підготовлена заміна. Лише потім вони отримували припис до нового місця служби.
Нерідко разом з офіцерськими погонами ми вручали й бойові нагороди. Випускників 2022-го можна назвати народженими в бою.
Колектив інституту пишається й тим фактом, що торік вдалося набрати вдвічі більше першокурсників, ніж у попередні роки. При цьому близько 70 % з них прийшли після школи. Раніше перевага була на користь воїнів-контрактників. При цьому минулого року конкурс був таким, що ми вибирали тільки найкращих.
— Які поправки внесла війна в організацію навчального процесу?
— Як показала війна, на полі бою дуже важливими є мотивація та професійність командира тактичної ланки. Вміння правильно організовувати бій, ухвалювати правильне рішення в надскладних умовах, поєднувати класику з нестандартними методами — зі всього цього й складається перемога.
Мистецтва ведення війни треба вчити від першого дня навчання й до самого випуску. За одну ніч чи бій курсанта не підготуєш. Ми, командири та викладачі, це розуміємо й уже внесли певні корективи в освітні програми.
Вважаю, що коли військова людина бере до рук зброю та готується подивитися колись в очі своєму ворогові, то моральна складова стає чи не на перший план. Якщо є мотивація та бажання вчитися, то хлопець чи дівчина швидко опанує будь-яку складну справу.
Приємним для всіх нас є питання щодо перенавчання вже діючих офіцерів та підготовки курсантів на танках іноземного виробництва.
Не вдаючись до подробиць, скажу, що наразі група наших викладачів уже вивчає танковий парк із Leopard 2, Challenger 2 та інших зразків сучасної бронетехніки. Але всьому свій час.
Наостанок хочу звернутися до всіх тих, хто цього року планує вступати на навчання до Військового інституту танкових військ НТУ «ХПІ».
Ви не пошкодуєте, якщо приєднаєтеся до когорти сильних духом чоловіків і жінок.
Слава Україні! Слава воїнам-танкістам і фахівцям військ РХБ захисту!
— Дякую за розмову!
