Про те, який літак спромігся підтверджено збити F-16 під час реального повітряного бою, розповідає АрміяInform. Обставини інциденту реконструювали, тож повітряний бій…
14 березня минає рік від того моменту, як під час супроводу іноземних журналістів у селі Горенка Бучанського району на Київщині загинув один з лідерів Азовського руху, кандидат історичних наук Микола Кравченко на псевдо «Крук». Його разом із побратимом Сергієм Машовцем окупанти накрили вогнем із «града».
Клята війна… Микола міг ще дуже багато зробити для України. Тільки в мене одного з ним було заплановано на 2022 рік кілька цікавих проєктів, хоча я не входив до його близького кола, не був в «Азові», який Микола Кравченко, як ідеолог, будував з перших днів, і взагалі, життя подарувало мені занадто мало часу на спілкування з ним — надзвичайно глибоким, мудрим та національно свідомим чоловіком.
Довідково. Микола Сергійович Кравченко народився 20 травня 1983 року в Люботині Харківської області. 2005 року закінчив Харківський університет внутрішніх справ, здобувши кваліфікаційний рівень «спеціаліст» за фахом «фінанси», а у 2006 році — за фахом «правознавство» на іншому факультеті того ж університету. 2009 року закінчив магістратуру Харківського регіонального інституту Національної академії державного управління при Президентові України, 2013-го — аспірантуру Інституту української археографії і джерелознавства імені М. Грушевського НАН України. Підготував кандидатську дисертацію на тему «Діяльність українських націоналістичних політичних рухів кінця 1980-х — початку 2000-х рр. у мемуарних джерелах», але до 2017 року відклав її захист через революцію та війну.
Він був не просто стороннім спостерігачем-істориком, який описує звитяги воїнів у боротьбі за незалежність, а людиною, яка була безпосереднім учасником багатьох подій. З 2005 року Микола Кравченко — член громадської організації «Патріот України», один з її офіційних співзасновників, організаційно-кадровий референт. Вступивши до організації, отримав і своє псевдо — «Крук», просто за зовнішність — чорнявий з поламаним носом.
Узимку 2013–2014 років брав участь у Революції Гідності й подіях на столичному майдані Незалежності. З кінця лютого 2014 року діяв у Харкові. У ніч з 28 лютого на 1 березня 2014 року брав участь у штурмі клубу «Оплот», що тоді був головним штабом проросійських сепаратистів міста. 1 березня обороняв Харківську облдержадміністрацію, очолив «Правий сектор» Харкова за рекомендацією командира «Правий сектор — Схід» Андрія Білецького.
У ніч на 15 березня 2014 року брав участь у переможному бою з проросійськими сепаратистами на вулиці Римарській у Харкові. З легалізацією «Чорного корпусу» й перетворенням його на добровольчий батальйон «Азов» став начальником кадрової служби батальйону, а згодом — полку. Брав участь у бойових діях на сході України.
Коли став на захист України, позивний Миколи Кравченка «Крук» набув нових сенсів. Коли у 2014-му в «Азові» в бойових діях почали гинути бійці, в перший час саме він сповіщав родичів про загибель. Тож позивний був не випадковим, саме круки є зв’язковими між світом живих і мертвих, у міфології — віщунами смерті…
Ось як він сам поетично пояснював значення свого вояцького псевдо: Крук. Кракун. Чорний Ворон. Давні народи вважали цих птахів важливими героями міфів про створення світу. «Продовбавши небесну твердь, великий чорний ворон створив небесні світила. Ударами дзьобом об твердь земну перший крук висік першу іскру. Вороняче довголіття в давнину здавалося безсмертям. Кракуни завжди мали зі смертю особливі стосунки, адже саме смерть давала їм поживу. Імена круків скандинавського Одіна символізували їхню владу над думкою (ідеєю про майбутнє) та пам’яттю (досвідом з минулого). Кракунів завжди вважали найрозумнішими з птахів. Сучасні вчені вважають, що саме чорні ворони були першими друзями людей. Ще до собак вони вказували первісним мисливцям на здобич, адже з упольованого самі завжди отримували свою частину. Наче давні боги, що отримували жертву за надіслану удачу. Можливо, саме круки й були першими богами давніх людей».
Микола Кравченко долучився до розроблення законопроєкту «Про колабораціонізм», зареєстрованого у Верховній Раді України. Він став одним із засновників Цивільного корпусу «Азов», у 2016–2018 роках був керівником Юнацького корпусу «Азов». Співзасновник «Національного корпусу» — політичної партії, заснованої на базі Цивільного корпусу «Азов», був заступником лідера «Національного корпусу».
Восени 2015 року при батальйоні «Азов» започаткував видавництво прикладної навчальної літератури. Згодом розширив та упорядкував цей процес у рамках книжкового видавництва «Орієнтир» як його головний редактор. Микола задав вектор розвитку видавництва — українська військова мемуаристика й ідеологічні праці. «Орієнтир» першим в Україні почав системно збирати та видавати мемуари добровольців російсько-української війни. У 2022 році планували випустити книжки про Григорія Сковороду, кубанських козаків, комікс про вуличних борців за справедливість тощо. Але «книгою року» мала стати «Історія „Азову“». Проте плани обірвала війна… Зараз над цими проєктами продовжують роботу побратими Миколи Кравченка.
У травні 2016 року заснував громадську організацію «Азов-Пресс», яка згодом змінила назву на «Національний кореспондент», 20 листопада 2017 року взяв участь у відкритті Хорунжої школи імені підполковника Миколи Сціборського. У 2019 році став співзасновником і відтоді був директором ГО «Інститут національного розвитку».
Як директор інституту Микола започаткував літературний конкурс імені Анатолія Лупиноса, відзначення Дня українського коміксу та комікс-премію імені Леоніда Перфецького, а також відзнаку для редакторів української Вікіпедії «Вікімеч» за внесок у перемогу України в інформаційній війні.
Попри своє бурхливе громадсько-політичне життя Микола постійно писав, створював абсолютно різні тексти: від революційних листівок до ґрунтовних історичних досліджень. Написав докторську дисертацію, яку, на жаль, не встиг захистити.
Є автором історичних досліджень «Ідеологічна спадкоємність. Український націоналістичний рух II половини XX століття», «Українська аргонавтика», «Придністровська кампанія УНСО», «Чеченська кампанія УНСО», «Українські добровольці Грузинської громадянської війни», «Вільне Козацтво 1917–1918», упорядником книг «Широкинська операція», «Визволення Маріуполя = Liberation of Mariupol», «День Провокатора», «Фундамент українського націоналізму» та ін.
Відпочиваючи, він або писав, або читав, щоб поглибити свої знання. Він є автором художніх творів, дитячих казок, віршів і перекладів. Творчих планів у Миколи Кравченка було дуже багато: він вів списки того, що збирається написати чи видати за різноманітними категоріями й жанрами. Слово було такою ж зброєю для нього, як і куля, хоч і діяло не так явно та швидко.
Як науковець, досліджуючи національно-визвольний рух українців, він і сам став ідеологом цього руху — займався національно-патріотичним вихованням, брав участь у наукових конференціях, читав лекції, видавав «Націоналістичний ідеологічний журнал (НІЖ)». Микола виховав сотні справжніх патріотів України. Просвітницька діяльність «Крука» на ідеологічному фронті сформувала світогляд багатьох азовців та розширила рамки новітнього українського націоналізму.
«Історично можна чітко простежити щонайменше дві національні ідеї, які українська нація вже втілила в життя — реколонізація степів над Чорним і Азовським морями та здобуття власної національної державності. На це наша нація витратила кілька століть і кілька десятків поколінь, — говорив він. — Сьогодні ж перед нами майорить наступна (щонайменше третя) національна ідея. Її зміст концентрується в гаслі „Велика Україна“. Для осягнення сенсу гасла треба розуміти, що тут ідеться не так про територіальний розшир, як про геополітичну вагу. Закласти основи справді суверенної державності — таким має бути вектор національного руху в нашому поколінні».
Від початку широкомасштабного російського вторгнення Микола займався організацією київської територіальної оборони, зокрема відповідав за будівництво західної лінії оборони Києва. Будучи офіцером Окремого полку спеціального призначення ЗСУ «Азов», він ледь не щодня по кілька разів виїздив на передову в передмістя Києва.
1 березня в родині Кравченків сталася біда — під час бомбардування Харкова загинув батько Миколи Сергій Григорович — доктор архітектури, боєць Сил ТрО ЗСУ. Після того минуло лиш два тижні — і в авто, на якому їхав Микола Кравченко, влучив російський снаряд…
Із загибеллю «Крука» Україна втратила перспективного науковця, видавця, політика й отримала нову легенду українського націоналістичного руху. Микола був веселим і дуже працездатним. Він любив українські пісні, лицарську естетику, був дійсно козацького роду. Він ніколи не опускав рук, якими б важкими не були обставини зовні. Він вірив у перемогу України та наближав її всіма силами. У його серці палав вогонь боротьби.
Вшановуючи пам’ять Миколи Кравченка, побратими створили цифровий меморіал «Крука», який розміщено в інтернеті за адресою https://kruk.rainshouse.com/.
У середовищі Азовського руху наразі в ужитку неформальний шеврон з чорним силуетом крука. Він також створений у пам’ять про Миколу Кравченка, відомого серед побратимів під псевдо «Крук». «Шеврон Крука» існує у двох варіаціях — «польовий» для фронту та «сірий» для тилу. Носії цього шеврона підкреслюють свою ідейність та вірність націоналістичним ідеалам під час боротьби за Україну.
Ось як пояснює значення шеврона друг Миколи Кравченка, журналіст Олексій Рейнс (позивний «Консул»): «Чорним крилом друг „Крук“ оберігає азовських побратимів, які прямо зараз воюють проти російських окупантів. Якщо побачите біля себе крука, або почуєте поруч каркання — знайте, це Микола Кравченко дає знати, що не забув про нас, а стежить за нами та тим, як ми продовжуємо боротьбу за щасливе майбутнє українських дітей у Великій Україні!».
Спочивай з миром, друже. Ти був Героєм і поліг, як Герой. Царствуй на небі, а Україна тебе ніколи не забуде! Бо, як Ти неодноразово говорив — «Герої не вмирають, поки ми їх пам’ятаємо».
