Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка (ВІКНУ) — це сучасний військовий навчальний заклад, який готує фахівців з повною…
Цю тендітну дівчину звати Лілія. Вона рятує своїх бойових побратимів. Щоденно, ризикуючи висланим життям, дівчина допомагає пораненим військовим, яких евакуйовує з передових рубежів.
Свого часу Лілія здобула медичну освіту. Пізніше закінчила навчання на військовій кафедрі. Завдяки наполегливості змогла опанувати три медичні спеціальності.
У перші дні широкомасштабного вторгнення дівчина разом з однодумцями організувала пункт прийому поранених воїнів у Києві. Пізніше змушена була переїхати на Тернопільщину, де займалася волонтерством. Через кілька місяців повернулася назад до Києва, аби потрапити в медичний підрозділ.
— Я розуміла, що мої знання з медицини необхідні там, де тривають бойові дії. Ба більше, за плечима була військова кафедра, де навчили військових азів, — розповідає Лілія. — Тож, не роздумуючи, повернулася до Києва та пішла в госпітальєри. А вже у червні підписала контракт із ЗСУ та підсилила одну з бойових бригад на Донеччині.
Зараз дівчина проходить службу в одній з окремих єгерських бригад на посаді лікаря евакуаційного відділення. Її підрозділ перебуває неподалік передових рубежів на Донеччині.
— Спочатку було важко звикнути до сильних навантажень. Часто доводилося працювати без сну та відпочинку. Особливо коли на фронті погіршувалася ситуація і постійно тривали ворожі спроби штурму, — говорить медик.
Разом з Лілією в евакуаційній бригаді водій та фельдшер. На їхній «швидкій» немає жодного вцілілого елемента кузова: з кожного боку кульові та осколкові отвори від ворожих влучань. Всі вони отримані під час медевакуації поранених побратимів. За день таких виїздів може бути з десяток. Усе залежить від ситуації на передовій.
— Був випадок, коли рашисти розпочали штурмові дії. Ми чекали, коли закінчиться їхній обстріл, аби дістатися стабілізаційного пункту. Спочатку мали забрати одного пораненого, але за чотири години обстрілу їх стало в рази більше, пригадує медик у погонах. — Дякувати Богу, хлопці відбили атаку і ми змогли до них доїхати. В той день ми вивезли близько 40 поранених.
Крім того, Лілії доводиться оглядати тіла загиблих українських захисників, встановлювати причина їхньої загибелі. За її словами, це один з найважчих елементів роботи військового лікаря.
— Багато хто вважає, що лікарі бачили майже все, а тому черстві та без емоцій. Це не правда! Важко навіть уявити, з чим нам доводиться мати справу кожного дня. Скільки болю ми бачимо. І це все пропускаємо через себе, — зазначає Лілія. — На цій війні ми втратили багатьох друзів, бойових побратимів. Від цього наша мотивація перемогти рашистів лише стає міцнішою. Будемо боротися, доки жодного окупанта не залишиться в Україні.
Фото автора
