Попри належність до винищувачів четвертого покоління та наявність у бойовому строю Ізраїлю сучасних F-35 і F-15, саме F-16I Sufa виконують левову частку ударних місій:…
В останній день зими в Києві презентували знакове ідеологічне видання — «Заборонити рашизм», над яким у час широкомасштабного вторгнення рф в Україну працювало ціле сузір’я видатних українських науковців. І хоч книга позначається, як «науково-популярна», вона містить посилання на майже 500 джерел інформації — від архівних документів до праць всесвітньо визнаних дослідників.
Видання було затверджене до друку лише за 12 днів до презентації — 16 лютого 2023 року Вченою радою Київського університету імені Бориса Грінченка. Автором ідеї створення книги й натхненником проєкту був ректор Університету Віктор Огнев’юк — доктор філософських наук, професор, академік НАПН України, який, на жаль, передчасно пішов з життя 21 жовтня минулого року. Крім нього, авторами книги є доктори історичних наук Віталій Андрєєв, Віктор Брехуненко, Михайло Відейко, Ігор Гирич, Борис Гуменюк, Валентина Піскун, Володимир Сергійчук та Петро Чернега, докторка філологічних наук Лариса Масенко, кандидати наук Юрій Митрофаненко, Володимир Огризко, Олександр Палій і Павло Полянський.
Створене в форматі колективної монографії, видання складається із 15 розділів, у яких простежується історія української і «російської» цивілізацій від найдавніших часів до сьогодення, кількасотлітня боротьба «західного» і московського світів, ідеологічне протистояння українського національно-визвольного руху та «русского міра», а також аналізуються російські експансивні практики та методи упокорення поневолених народів. Завершують книгу прогнози світобудови після перемоги над рашизмом від кандидата історичних наук, керівника Центру дослідження росії, колишнього міністра закордонних справ України Володимира Огризка та висновкова частина, написана у співавторстві докторами історичних наук Ігорем Гиричем та Валентиною Піскун.
За означенням авторського колективу: «рашизм — це ідеологія і практика національної винятковості й культурної зверхності росіян; практика постулювання „русского міра“ як основи світогляду й національної ідентифікації та причинно-наслідкового виходу за межі власного геополітичного простору; втручання у внутрішні справи інших держав і можливість нав’язування власних світоглядних бачень шляхом збройного вторгнення в межі суверенних держав».
Проте, як аргументовано доводять науковці, рашизм — зовсім не нове явище, що визріло за часів диктатури путіна. Адже він «є логічним продовженням ідеології та практики московського царства від початку XIV століття, реперними точками якої були: знищення Новгорода (1478 р.) як міста з особливою системою самоуправління (віче) й запровадження титулу для московських царів „государь всея руси“; ідеологема „москва — третій Рим“ івана ІІІ, яку сформулював московський митрополит кипріан; імперська практика московських царів івана грозного, алєксєя міхайловича, пєтра І та єкатєріни ІІ. Вже з часів „собіранія зємєль“ почала вимальовуватися і обґрунтовуватися ідея виключності й особливої місії московської нації, яка у XVIII столітті прибрала собі нову імперську форму — нації російської».
Книга «Заборонити рашизм» чи не перше видання, де автори чітко й лаконічно сформулювали складові частини російської ідеології й суспільні практики, які її характеризують:
1. Національна виключність російського народу, його «обраність» і «месійність», намагання нав’язати іншим народам своє бачення світу, цінностей і культури;
2. Крайня ксенофобія до інших народів, досвід існування яких не може бути прикладом. Це призводить до атрофії критичного мислення пересічного росіянина, неспроможного бачити недоліки свого існування в мультикультурному світі;
3. Експансіонізм, тобто технологія захоплення земель інших народів. За рахунок територіального розростання ширився також крайній імперіалізм, бажання загарбувати нові території, який зрештою виродився у прагнення світового панування;
4. Самоствердження за рахунок поневолених народів і культур. Для цього росіяни фальсифікують історію, підміняють сенси, впроваджують на захоплених землях страшний терор і руїну, щоб фізично знищити носіїв історичної правди;
5. Централізм або безконтрольна влада монарха, що завжди протиставлялися українському демократизму і народоправству. московський шовінізм бачить своїм завданням нищення всього, що не вписується в канон психології «російської душі», зокрема, української ментальності;
6. Антиінтелектуалізм або «однодумство» як форма найоптимальнішої обробки мізків широкого загалу. російські культура і література завжди були імперськими і негативно ставилися до інших народів;
7. Фрагментація суспільств упокорених народів. Ті, хто служить імперії, набувають нового статусу, користуються матеріальними благами. А ті, хто чинить спротив, стають ізгоями, позбавляються власності тощо. У такий спосіб створюється соціальне колаборантське поле та провокується постання негативних поведінкових практик;
8. Міжнаціональні конфлікти, які підживлюються московською владою відносно представників різних етносів. Для всіх народів «нєрусского язика» — обмеження в доступі до освіти, заборона користуватися рідною мовою, нехтування національним самовираженням особистості як культурною цінністю. Застосування методології зіткнення міжнаціональних інтересів, протиставлення національних меншин одна одній, практики виселення і переселення людей з одних регіонів у інші.
Попри претензійну назву, книга не наводить формули, як саме можна заборонити рашизм. Пов’язавши події минулого і сьогодення, виокремивши найхарактерніші чинники ворожої ідеології, автори сподіваються, що їхні висновки допоможуть широкому колу зацікавлених осіб нейтралізувати вплив росії та її злочинного, антилюдського світогляду на світову цивілізацію. Адже історична місія українців — не лише заборонити рашизм, а й зруйнувати російську імперію зла.
