Вони мали виконувати завдання. Саме тому імперія в усі часи споювала своїх підданих — для того, щоб наповнити скарбницю. Саме тому армію цілеспрямовано…
Бригадного генерала Олександра Тарнавського, командувача оперативно-стратегічного угруповання військ «Таврія» в кабінеті ми не застали. «На одному з напрямків, доведеться почекати», — лаконічно відповіли на пункті управління. Зрештою, це і зрозуміло, адже лінія фронту, яку сьогодні тримають Сили оборони Таврійського напрямку, чи не найскладніша. Противник повсякчас проводить наступальні дії на Авдіївському та Шахтарському напрямках, активізувався й на Запорізькому, промацує, як то кажуть, шукаючи слабкі місця. Тож де командувачу бути, як не там, де найгарячіше?
Та й коли бригадний генерал Олександр Тарнавський з’явився на робочому місці, в штабі, потрапити до нього теж було дещо проблематично. Втім, між доповідями про оперативну обстановку на лініях зіткнення, уточнення інформації про ситуацію від командирів бригад кілька хвилин зі свого напруженого графіка він все ж таки приділив кореспондентам АрміяInform.
— Робочий день командувача завжди проходить у такому ритмі?
— Фактично так, але все залежить від оперативної обстановки на лініях зіткнення, від активності ворога в тилу, маю на увазі переміщення особового складу, техніки. Сьогодні ворог не полишає спроб захопити Донеччину. Щоб досягти успіху, застосовує танки, міномети, реактивну та ствольну артилерію. використовує оперативно-тактичну та армійську авіацію. Проводить штурмові дії, втім, безуспішно. На Запорізькому напрямку він менш активний у плані наступальних дій, але повсякчас здійснює обстріли позицій наших військ із наявного озброєння.
Ми ж своєю чергою впевнено тримаємо стрій та здійснюємо необхідні заходи щодо зниження бойових спроможностей ворога. Підрозділи ракетних військ і артилерії, зокрема, постійно проводять контрбатарейну боротьбу, завдають ракетних ударів по пунктах управління ворога, складах ПММ, зосередженню озброєння та військової техніки. На окремих напрямках проводимо контрнаступальні дії, аналізуємо реакцію ворога на них. Паралельно тренуємося. У першу чергу — досконало володіти зброєю і вражати ціль із першого пострілу, вчимося маневрувати та моделювати ймовірні ситуації. Адже війна, як колись писав Сунь-цзи, це мистецтво обману. Про мене, цей обман, ця хитрість повинна бути ще помножена на навченість особового складу. Командири ввірених мені з’єднань, частин та підрозділів це розуміють і реалізовують на своїх напрямках.
— Ви брали участь у Харківській операції, які, на ваш погляд, складові успіху цього блискавичного наступу?
— Скритність проведення операції, навченість особового складу, віра командирам, котрі зуміли створити цей задум, і вміле поєднання вогню та маневру. А загалом, якщо говорити про успіх, то йому передував великий комплекс заходів і титанічна робота всіх залучених підрозділів. Передусім потрібно було зупинити наступальні дії ворога та знищити його резерви. Ввести його в оману щодо напрямку головного удару. Демонстративними діями нав’язати хибне уявлення про діяльність наших військ у визначених районах. І водночас скритно готувати підрозділи та частини як тактично, так і морально. Дуже важливим було зрозуміти, зможуть війська піти вперед чи ні? Адже до цього війна в нас велася переважно в окопах. Це і в районах проведення операції Об’єднаних сил, і під час Антитерористичної операції. Втім, особовий склад був налаштований рішуче, і нам усе вдалося. Зрештою, і противник не очікував такого перебігу подій. Адже завдання передових підрозділів наступального угруповання після прориву першої лінії оборони полягало у швидкому просуванню в тил противника, обходячи та блокуючи підготовлені ним вузли оборони. Ворог був вимушений відступати. Він розумів: що глибше просуваються в його тил наші підрозділи й частини, то більша можливість оточення його військ. Тому й відступав, а в деяких випадках — просто втікав, залишаючи зброю, техніку, майно.
— Під вашим керівництвом було звільнено Херсон. Як це відбувалося?
— Так, було ухвалене рішення, і я очолив угруповання військ. Під час підготовки наступу до уваги взяли досвід Харківської операції та заходи, які їй передували. Частину з них виконали безпосередньо й на Херсонському напрямку.
Знову ж таки зіткнулися з питанням, зможемо чи не зможемо наступати? Зіткнулися з проблемою, коли навченість особового складу бажала б кращого, тобто — знищувати противника ми вміємо, але знищувати й наступати одночасно в нас, м’яко кажучи, не виходило. Тому був проведений цілий комплекс підготовки особового складу. Відпрацьовували дії підрозділів механізованих і мотопіхотних бригад як самостійно, так і за підтримки вогню артилерії. І лише після того, як ми дали собі відповідь, що до наступу готові, розпочалась активна фаза операції.
Визначені підрозділи угруповання, застосовуючи міномети, реактивні системи залпового вогню та ствольну артилерію, тримали позиції ворога під постійним вогнем. Були фактично знищені шляхи логістичного забезпечення. І, як результат, згодом з’явилися заяви їхнього керівництва про ухвалення непритаманних рішень про відведення військ. Але це було вимушене рішення, оскільки противник розумів: він або втратить все, або збереже свій потенціал. На той момент на Херсонському напрямку стояли елітні підрозділи десантно-штурмових військ російської федерації.
Поєднання вогню й тиску на противника, його рішення про відведення військ і привело до наших активних наступальних дій. Щоправда, погодні умови нас подекуди призупиняли.
Кожен із підрозділів на своєму напрямку справився з визначеними завданнями. Хотілося би, щоб краще, в якому сенсі — щоб ми менше мали втрат. А це якоюсь мірою говорить про те, що ми під час навчань, тактичних тренувань чогось недовчилися, можливо, вивчили противника на тій чи іншій ділянці фронту не так досконало, а десь він був хитрішим. Але я вдячний усім підрозділам за проведену роботу. Справу зроблено, і ми йдемо далі.
— Українське військо лютого 2022 року й зараз: як змінилась наша армія за цей час?
— Наша армія міняється. Це і в реалізації тактичних дій, і, звичайно, через отримане від партнерів озброєння.
Ми навчилися, як я вже зауважував, поєднувати вогонь і маневр. Це є успіх у наступі й, зрештою, в будь-якому виді бою. Сьогодні ми стаємо військом, яке не кількістю, а навченістю та вмінням використовувати наявні сили та засоби ефективно громить ворога.
Стосовно залучення засобів вогневого ураження, то не є таємницею: воно краще, ніж те, що було і є у нас на озброєнні. Дякую нашим партнерам за цю підтримку. Просто артилерія має ефект, але коли в комплексі паралельно працюють станції виявлення, станції радіоелектронної боротьби і, як підсумок, артилеристи вміло застосовують своє озброєння, — ефект у рази кращий. Особливо дякую за зброю, яка сьогодні замінила калібри 122 мм та 152 мм.
— Війна не може не боліти вам, не викликати емоцій. Як вам вдається залишатися непорушним?
— …Болить… Найважче, коли втрачаєш бойових побратимів… Але така ціна Перемоги, така ціна жити у вільній незалежній країні. Якщо не боротися, завтра не буде ні держави, ні нації. Усвідомлення цього додає сил.
— Відповідаючи на одне із запитань, ви згадали китайського стратега Сунь-цзи, ви захоплюєтеся його творами?
— Читав трактат «Мистецтво війни». Цікава та повчальна книга, особливо, що стосується самооцінки власних сил. «Той, хто знає ворога й себе, ніколи не програє війни», здається, там написано так.
— Є такий вислів: «Виграти бій — це не виграти війну». Що думаєте з цього приводу ви?
— Успіх у наступі — це передусім підняття морального духу особового складу. Якщо з’явилася ця впевненість, скажімо, серед трьох військовослужбовців у двох — то третій підтягнеться до них. Це в будь-якому випадку. Повірте.
Завжди краще мати позитивну інформацію. А виграний бій — це успішна наступальна операція. Це позитив. Це просування до перемоги.
— Про плани і мрії не заведено запитувати, та все ж — про що мріє командувач оперативно-стратегічного угруповання військ «Таврія»?
— Мабуть, як і всі українці — про Перемогу. Про вихід наших військ на державні кордони України з якнайменшими втратами… Тому наразі накопичуємо сили, досконало опановуємо озброєння, проводимо комплекс навчань і тренувань. Адже війною в окопах ми перемоги не здобудемо.
— Дякую за розмову.
