Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Цей воїн ЗСУ на псевдо «Моряк» народився у Донецьку, потім жив на Львівщині, але останні 22 роки мешкав в Іспанії у Мадриді, де разом з двома друзями має власний будівельний бізнес. Свого часу Ярослав зустрів у Мадриді дівчину з Сумщини, вони побралися та наразі виховують двох синів 6 та 8 років. Старший син, якій народився та виріс в Україні, як і батько зі зброєю в руках захищає Батьківщину у лавах окремої механізованої бригади імені короля Данила.
— 24 лютого 2022 року мені зателефонувала теща, яка мешкає на Сумщині, та повідомила, що їх бомблять. Я подивився в інтернеті новини, приїхав на роботу та почав радитися з хлопцями, що робити. Для себе я вже вирішив — маю їхати, — розповів «Моряк». — Я зателефонував Миколі, що мешкає у сусідньому невеличкому містечку, і він мені сказав, що також хоче їхати. Цей чоловік ще у 2014 році створив у Іспанії волонтерську групу «Смолоскипи», яка надає допомогу 14-й сотні ДУК «Правий сектор». 27 лютого 2022 року, з ще кількома хлопцями з Польщі, ми добралися на базу ДУК у Дніпрі.
Хлопці пройшли невеличкий вишкіл та вирушили на фронт. Згодом Добровольчий український корпус «Правий сектор» влився до ЗСУ та став основою для формування окремої механізованої бригади. Усі добровольці отримали офіційний статус та нову потужну зброю. Ярослав нині командир бойової машини.
— Неважливо, де ти живеш зараз. Землю, де ти народився і де поховані твої батьки, маєш захищати у будь-якому випадку. Для мене немає різниці Донбас чи Карпати. Я хочу, щоб моя Україна жила мирним життям, — каже Ярослав. — Я вже трохи прожив. Зараз Україну захищає дуже багато молодих хлопців, які ще нічого не бачили, як і мій син. Тому я разом з ними в одному строю, щоб дати їм більше шансів на перемогу.
Фото автора
