Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Льотчик окремої бригади армійської авіації імені Ігоря Сікорського Руслан до широкомасштабного вторгнення росіян на територію України мешкав у Харкові та працював у цивільній авіації. Як і багато жителів міста, чоловік з перших хвилин навали орків відчув усі принади російського «звільнення» українців. З вікон свого помешкання, яке було на Північній Салтівці, він бачив, як точилися бої на підступах до Харкова, як з боку бєлгорода летять ракети, які знищували військові частини, розташовані навколо міста… А вже за пару тижнів окупанти «звільнили» Руслана і від його житла.
— Коли я бачив, як борються наші нацгвардійці, артилеристи і танкісти в перші дні великої війни, відбиваючи атаки ворога прямо біля мого будинку, я зрозумів, що цю війну ми вже виграли! І я зрозумів, що маю бути поруч із цими людьми!
«Коли я бачив, як борються наші нацгвардійці, артилеристи і танкісти в перші дні великої війни, відбиваючи атаки ворога прямо біля мого будинку, я зрозумів, що цю війну ми вже виграли! І я зрозумів, що маю бути поруч із цими людьми!»
Незабаром чоловік призвався до лав окремої бригади армійської авіації імені Ігоря Сікорського — свого часу він закінчив Харківський національний університет Повітряних Сил імені І. Кожедуба. Дослужившись до звання капітана, з об’єктивних причин пішов з армії.
— Я освоїв кілька типів гелікоптерів. Крім того, маю близько 7 тисяч годин нальоту в районах бойових дій або біля них в Афганістані, Північному та Південному Судані тощо — тривалий час виконував цивільні завдання на територіях, де тривають конфлікти. Я розумів, що зможу застосувати свій здобутий за довгі роки досвід, знищуючи ворога і передати його молодим пілотам. Тому зволікати не став, — говорить Руслан.
На початку червня відбувся черговий бойовий виліт Руслана. Напередодні він отримав бойове завдання відпрацювати по живій силі противника та броньованій техніці в районі населеного пункту Довгеньке, що на Харківщині. Працювали в парі з іншим екіпажем.
Виконуючи задачі на маневрі, під час пуску ракет другий борт був збитий. Гелікоптер вибухнув у повітрі, потім впав та догорав на землі. Руслан каже, що багато чого бачив у житті, тому розумів, що в такій ситуації вижити неможливо. Але два члени екіпажу підбитого гелікоптера залишилися в живих. Їх було успішно евакуйовано, наразі хлопці проходять лікування та реабілітацію.
— Ми всі змагаємося зі смертю.На жаль, першими гинуть ті, хто гідний жити.І я не один раз був на межі, але померти не боюся… Навпаки, з часом мій страх перетворився на надзосередженість та надконцентрацію, які допомагають у бою. Але все ж неможливо передати почуттів, коли ти або твій побратим виграє черговий бій з «кістлявою», — зазначає офіцер.
Ділиться льотчик і емоціями, коли пролітає над знищеними українськими містами і селами.
— Боляче дивитись у польоті на українські зруйновані, вщент згорілі села, неприбраний урожай, що залишився на полях. Це все будували та вирощували наші працьовиті люди. Але для «асвабадітелей» це, мабуть, не має жодного значення. Їхні дії абсолютно безглузді й спрямовані на повне знищення нашого народу. Якийсь неорганізований грабіжницький набіг. Одним словом — орки.
Нині за плечима в Руслана близько 150 бойових вильотів. Він та його екіпаж вважається найкращим снайперським екіпажем у підрозділі. Скільки точно знищив окупантів, невідомо — проте я впевнена, це число вже рахується сотнями. Але щоб досягти такого рівня професійності, також потрібно постійно вчитися:
—Вміння напрацьовуються виключно на практиці. Крім того, потрібно не боятися експериментувати. Якщо, наприклад, у конкретного боєприпаса в конкретному випадку дальність ураження неефективна, треба досягнути цієї ефективності емпіричним шляхом. Війна любить авантюристів!Хочу зазначити, що авіаційна техніка дуже надійна, але і вона іноді дає збої. У польоті можливi рiзнi вiдмови, i потрібно бути готовим до цього. Саме цьому я навчаю підлеглих — свій досвід передав льотчику-штурману, з яким літав весь цей час. Нині він виконує самостійні польоти і незабаром битиме ворога вже як командир екіпажу.
Нещодавно за особисту мужність та самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, Указом Президента України Руслан був нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеню.
