Чотири роки він перебував у російському полоні, 5 червня 2026 року його звільнили в рамках чергового обміну полоненими. Наприкінці липня…
Воїни окремої танкової Сіверської бригади міцно тримають рубежі на одному із напрямків фронту. Наші незламні танкісти, попри дощ, сніг і морози, мужньо б’ються за кожний сантиметр рідної землі. Говорять, що працювати важко, бо техніка стара та часто ламається, проте це не заважає їм успішно нищити ворога.
Командир танкового взводу з позивним «Ліший» розповідає кореспондентам АрміяInform, що наразі ситуація на визначеному напрямку стабільно важка. росіяни постійно намагаються штурмувати наші передові позиції і просуватись далі. Проте українські підрозділи міцно тримають оборону.
— Тактика росіян залишається незмінною вже певний час: спочатку працює артилерія, потім нас закидують, образно кажучи, «м’ясом». Періодично ворог намагається штурмувати позиції за допомогою бронетехніки та піхоти. Але кожного разу ми відбиваємо їхні атаки, ситуація стабілізується на тому самому рівні, на якому й була. Зараз у нас більш відкритий простір, тому ворогу важче підібратись великими силами, адже його раніше виявляють і швидше знищують.
Від танкістів рушаємо на збірний пункт пошкоджених машин. На таких ЗППМ ремонтники — справжні віртуози своєї справи — відновлюють поламану техніку і повертають її до строю. Ні для кого не секрет, що наші захисники часто-густо воюють на старій радянській техніці. Вона перевірена, надійна, знайома, але має величезний недолік — часто ламається. Попри це є й певні плюси — до неї вистачає запасних деталей, інструменту, механіки знають, як із нею працювати.
— Наша техніка працює вже десятиліттями, тож ремонтуємо її багато, часто, і вдень, і вночі, за різних погодних умов, — показує своє господарство Павло. — Часто заміни потребують різноманітні патрубки, шланги, трубопроводи. Ремонтуємо й ходову частину танків, міняємо катки, ролики, лагодимо гусениці. Міняємо за потреби двигуни. Якщо машини на гарантії, відправляємо їх виробнику. Буває, використовуємо донорську техніку, нещодавно якраз притягнули російську 72-ку, яка підірвалась на мінах. Намагаємось все відновлювати швидко та якісно, бо розуміємо, що від нашої роботи залежить життя екіпажів, які на передовій б’ють окупантів.
Друзі Олексій та Владислав із дитинства мріяли служити в Збройних Силах. Обом трохи більше за 20. Уже майже два роки хлопці – механіки-водії у бригаді. Працюють на танкових тягачах. Розповідають, що хоч їхня робота і не пов’язана із безпосередньою участю в бойових діях, проте теж небезпечна.
— Нещодавно, коли ми завантажували пошкоджені танки, нас накрило касетними снарядами. Тоді мого помічника-такелажника поранило, я витягував його на собі, — розповів Владислав.
— Але це нас не лякає і не зупиняє, — додає Олексій. — Ми готові працювати майже без відпочинку, аби тільки швидше вигнати цих нелюдів з нашої України. А після перемоги хочемо піти далі навчатись і продовжити службу в ЗСУ.
Великі надії воїни бригади покладають на поставки закордонної техніки. Запевняють, що швидко освоять хоч «Леопарди», хоч «Абрамси», адже мають до того величезне бажання та мотивацію.
— Сподіваємось, що закордонні танки прийдуть раніше, ніж противник накопичить сили. З новітньою технікою нам буде простіше нищити ворога і ми швидше закінчимо війну, — говорить «Ліший». — Якщо машини прийдуть, за кілька тижнів екіпажі навчаться на них працювати. З цим проблем не буде. Будь-яку техніку можна швидко освоїти, якщо мати бажання. А бажання у нас величезне. Сьогодні ж ми воюємо на тому, що є, і робимо це результативно. Адже у нас є одна велика мета — Перемога, яку ми обов’язково здобудемо!
Фото Владислава Дем’яненка
