Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
На Харківщині чоловіки й жінки продовжують активно добиватися служби за контрактом у Збройних Силах України. Тож у тамтешніх ТЦК та СП завжди людно. Про мотивацію сьогоднішніх потенційних воїнів-контрактників під час фінального етапу відбору кандидатів на військову службу в Харківському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки дізнавався кореспондент АрміяInform.
Уродженка Харківщини Ілона у свої юні роки вже знає, що таке перебувати під окупацією. В її рідний населений пункт на Харківщині минулої весни прийшли росіяни. Кілька місяців дівчина була вимушена ховатися в підвалі, аби вороги її не скривдили. Як свій другий день народження тепер вона зустрічатиме дату визволення рідного селища українськими воїнами.
— У мене дві вищі освіти. До 24 лютого була працівником в одній бюджетній організації. Знаєте, сидячи в темному підвалі, я щиро вірила, що наші армійці неодмінно виженуть москалів з нашої землі. Ця впевненість допомогла пережити страхіття війни. Також тоді почала замислюватися над тим, чим саме займатимусь після деокупації. Були два варіанти: піти до поліції чи в армію, — розповіла Ілона.
Ілона обрала шлях у напрямку ЗСУ, бо її селище звільняли мужні воїни окремої механізованої бригади імені Івана Сірка.
— Вистачило буквально декількох хвилин спілкування з піхотинцями, щоб ухвалити остаточне рішення. Служитиму саме там, але спочатку пройду спеціальну підготовку в навчальному центрі ЗСУ, — говорить українка.
А ось 26-річного харків’янина Віталія багато хто знає як переможця міжнародних змагань з різних комп’ютерних ігор. 24 лютого він навіть керував невеличким комп’ютерним клубом. Його глибокі знання сучасних технологій оцінили в Харківському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки. Тому запропонували посаду оператора безпілотного літального апарату в одній з бойових частин.
За словами Віталія, він уже встиг поспілкуватися з представником військової частини, де незабаром служитиме.
— Дуже задоволений цікавою перспективою, що відкривається переді мною. Виявляється, якщо зможу проявити себе в навчальному центрі ЗСУ, то мене направлять для подальшого навчання за кордон, де опановуватиму ударні дрони. Тому стимул служити в мене ще на старті залізобетонний, — повідомив харків’янин.
Їхньому новому товаришу В’ячеславу — 21 рік. Його селище також перебувало під окупацією. Тож і він разом із хворими батьками побачив, що таке «русскій мір».
— Уже знаю, що незабаром мене направлять вчитися на механіка-водія бронетранспортера, а служитиму в Сухопутних військах Збройних Сил України, — говорить В’ячеслав.
Фото автора
