У Кропивницькому суд оголосив вирок чоловіку, який адміністрував Telegram-канал з даними про пересування військових ТЦК та СП та закликами до…
З березня 2014-го до березня 2022-го, працюючи в поліграфічній компанії «Мега-Поліграф», Юрій Свірко активно займався волонтерством. Крім гуманітарної допомоги, Свірко з друзями і однодумцями постачали українській армії відновлену військову техніку, автомобілі швидкої допомоги, а також броньовані позашляховики.
— Ми не спеціалізувались на чомусь одному, — зазначив на початку спілкування Юрій. — Опікувались лікарнями в Старобільську, Сватовому, Сєвєродонецьку, а також військовими мобільними госпіталями. Наприклад, у Сватівській лікарні після обстрілу повністю поміняли всі вікна, всі дахи. До інших возили ліжка для палат, медичні препарати та обладнання.
Маршрути поїздок Свірка і його колег пролягли до Маріуполя, Широкиного, Авдіївки, Волновахи та багатьох інших міст і селищ Донбасу. А особлива увага волонтерів була прикута до бійців 11-го окремого мотопіхотного батальйону столичного формування.
— Моє волонтерство тривало до 24 лютого, — розповідає Юрій. — Коли трапилась широкомасштабна рашистська навала, я вирішив, що маю бути більш корисним Силам оборони, ніж волонтерською допомогою. Того ж дня відправив дружину і дочку в безпечне місце, а наступного зателефонував нинішньому командиру нашого батальйону тероборони Віктору Юшку, якого знав, коли він ще був у 2015 році командиром артбатареї 11-го батальйону. Він сказав коротко: приходь.
— А як дружина поставилась до твого рішення, — запитую співрозмовника.
— Неоднозначно, — зітхає Юрій і вже з усмішкою продовжує: — Коли 25-го числа я повідомив Тетяні, що став військовослужбовцем, то довелось вислухати важку, хоча й коротку істерику. На той час ми всі в батальйоні були настільки завантажені організаційними та іншими питаннями, що на з’ясування з дружиною питання, чому я так вчинив і добре це чи погано, не вистачало часу.
Це вже в жовтні 2022 року Тетяна на своїй сторінці в соцмережах напише:
«Моє життя дивним чином пов’язане з військовими, але чоловіка військового я собі не планувала так точно. Після медичного коледжу я пішла працювати в військовий шпиталь і мене оточували тільки вони. Потім була можливість і самій стати військовою, але з шпиталю я пішла і військової кар’єри також не склалося.
І от після десятка років заміжжя з абсолютно цивільним хлопцем настав 2014 рік. Майдан, АТО, чоловік волонтер, який їздить на фронт. Бронежилет, каска і купа незрозумілих речей в шафі…
2022-й, широкомасштабна війна.
Чоловік без військового досвіду і навіть армії в багажі, але маючи в спадщину від професійного спорту букет травм і діагнозів, йде добровольцем.
За декілька днів йде і молодший брат…
Шок, страх, хвилювання, але й неймовірна гордість! Ці почуття завжди крокують поряд.
Дуже хвилююся і одночасно неймовірно пишаюся…»
— Як-то без досвіду влитись в бойову одиницю Тероборони? — питаю Юрія.
— Та не лише влитись, а й стати командиром кулеметного відділення, — відповідає Свірко. — Допомогло те, що я завжди працював з людьми, маю управлінський фах, під час волонтерства часто бував у військових колективах і мав певне уявлення про взаємовідносини в підрозділах, плюс висока мотивація. Звичайно, командирського досвіду набирався вже з коліс. Допомагали ті побратими, за плечима яких була армійська служба. До того ж у моє відділення попали друзі по цивільному життю, які намагались не підводити мене в службових питаннях, на заняттях з тактичної підготовки, і якихось непорозумінь щодо військово дисципліни взагалі не було.
У серпні минулого року Юрія атестували на офіцерську посаду і довірили службу озброєння батальйону. І знову потрібно було вчитися, знайомитись з безліччю керівних документів, інструкцій, наказів.
— Облік, контроль і організація зберігання майна та обладнання в бізнесі ні на йоту не гірші, ніж в бюджетних організаціях, — продовжує молодший лейтенант Свірко. — Тому серед нового була лише військова специфіка і, звісно, висока відповідальність. Ну й звіти та акти про використані боєприпаси. Безліч документів, які дублюють одне одного. Куди ж без них? Але я не скаржусь, бо зголосився служити, аби принести користь у важкий для країни час.
