У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Під час масованих обстрілів мешканці українських міст перебувають в екстремальних умовах і переживають стресові стани. Як надати першу психологічну допомогу в таких умовах, підтримати близьких на місці події, якщо сталася трагедія? Про це в ефірі на Facebook-сторінці «Безбар’єрність» розповіла Тетяна Єрмолаєва — Голова ГО «Кризова психологічна допомога міста Дніпро та Дніпропетровської області», учасниця проєкту «Психосоціальна підтримка під час війни», одна з психологинь, яка долучилась до підтримки потерпілих та свідків трагедії у Дніпрі.
— Якої допомоги насамперед потребують люди, які потрапляють в таку ситуацію, яка сталася у Дніпрі під час ракетного обстрілу?
— Перш за все фізична допомога, постраждалих треба відвести якнайдалі від осередку ураження. Цю допомогу зазвичай надають представники ДСНС. Після цього можна надавати першу психологічну допомогу, виходячи зі стану людини. Це шокові стани різного ступеню тяжкості, від панічних проявів до ступору, коли людина заклякла і не може рухатися.
— Які прийоми та інструменти використовують психологи?
— Існують певні правила надання такої психологічної допомоги. Насамперед — безпечне місце перебування. Друге — дати відчуття безпеки, торкаючись людини, допомагаючи їй сісти, пояснюючи правила поведінки. Наприклад, певне дихання допомагає врівноважити нервову систему. Допомогти людині зорієнтуватися в ситуації, де вона, що відбувається, запитати, якої потребуєте допомоги. Нагадати, що треба пити — води чи гарячого чаю, зігріти, якщо є озноб, людину колотить. Нині ці правила відомі багатьом, тож надати таку допомогу можуть не тільки психологи, але будь-хто поруч.
— Чи зазнають психологічних травм люди, які опинились поруч із місцем трагічних подій, наприклад, як у випадку зі зруйнованим будинком у Дніпрі — мешканці сусідніх будинків?
— Так, це називається — травма свідка. У цьому випадку людина переживає ті ж самі емоції, що і жертви в епіцентрі небезпечної події. Відбувається механізм «ідентифікація». Людина ту ситуацію, яку спостерігає, переносить, «одягає» на себе і переживає як таку, що відбулася з нею. А якщо додати, що люди поруч не лише бачили результат руйнувань, але відчули вибух, і коливання, і була небезпека руйнувань у сусідніх будинках. Крім того, не було зрозуміло, що далі відбуватиметься, чи це один приліт чи ще будуть обстріли. Люди, які перебували в цьому районі, поруч із будинком, дістали певну психологічну травму різної важкості. Навіть ті, хто почули про цю трагедію, дізнались, що в епіцентрі вибуху або поруч були знайомі, також можуть зазнати психологічного травмування. Воно може по-різному проявлятися. Я б радила: якщо відчуваєте щось незвичне — зверніться за консультацією до психолога, щоб зрозуміти, що саме зі мною відбувається, як я можу собі допомогти, щоб ця ситуація не погіршилась. Така травма дуже підступна, вона може жити всередині нас тривалі роки і виявлятися через зміну світогляду, самопочуття, стосунки з іншими і оцінки ситуації в цілому, вона може прорватися через десятки років. Щоб запобігти негативним наслідкам — краще звернутися до психолога, отримати пояснення з точки зору психофізіології і як далі з цим жити — безпечно і комфортно.
— Чи може так бути, що людина була в епіцентрі трагедії, має психологічну травму, стала жертвою, але їй здається, що все гаразд?
— Насправді така реакція може бути симптомом, що не все добре. Якщо людина залишається спокійною, адекватно реагує на зовнішню ситуацію і це може свідчити про травматизацію, тобто відбулася «заморозка» емоцій. Біль настільки великий, переживання такі сильні, що людина блокує їх і каже: «все нормально». На перший погляд нібито нормально, але ці зрушення можуть виявлятися у формі погіршення сну (важко заснути, часто прокидаєшся, сни неприємні, втома після сну), порушення кишково-шлункового тракту, втрата апетиту, або навпаки постійно хочеться їсти. Часто це фізіологічні прояви, на які ми не звертаємо уваги. Ми часто не звертаємо увагу на вечірнє підвищення температури, до 37 градусів, здається, що це втома, легка застуда. А це можуть бути наслідки травматичної події на першому етапі, після гострого стресу. Стрибки артеріального тиску також можуть бути таким симптомом. Я раджу консультуватися, щоб і собі допомогти, і людям поруч. Тому що цей стан мимоволі транслюється назовні, зокрема на дітей, подружжя, батьків.
— Ви самі підходили до постраждалих, чи вони звертались, чи були такі, хто відмовлявся від підтримки?
— У перший день ми самостійно підходили до людей і пропонували допомогу, бо є певні зовнішні і поведінкові ознаки психологічного травмування. Були випадки, коли люди на місці зверталися і просили підійти до когось. Самі потерпілі в перший день трагедії точно не зверталися. І навіть відмовлялися, це нормально. Тоді ми залишаємо за ними право вибору, надаємо контакти, щоб звернулися, відчувши потребу. Наступні дні, коли ми працювали біля зруйнованого будинку, люди зверталися самостійно, родичі приводили потерпілих, батьки дітей приводили.
— Чи можливе повне зцілення після травмування?
— Так, хоча не швидко. І це полягає не в тому, що ми забудемо про травматичну подію, зітремо її з пам’яті. Зцілення в тому, що ми перестаємо страждати так, ніби це відбувається знову і знову. У цьому і полягає травма — всі відчуття залишаються такої ж інтенсивності як під час трагічної події.
— Яким є алгоритм, як запропонувати першу психологічну допомогу?
— Ми підходимо до потерпілої особи, яку визначаємо за її станом (поведінка, погляд «у себе»), представляємося: «Добрий день, я Тетяна Єрмолаєва. Я — психолог. Хочу вам запропонувати свою допомогу». Цю фразу ми завжди говоримо на початку, перед тим як діяти. Якщо людина в свідомості й чує нас (бувають випадки, коли не чує і не розуміє). Далі залежно від стану потерпілого. Другий крок — безпека людини, тобто відвести подалі від епіцентру подій, де небезпечно. Тобто перш ніж підходити до потерпілих, слід добре зорієнтуватися на місцевості, зрозуміти, де безпечне місце, як туди дістатися, щоб уже там починати безпосередню роботу. Третє — у безпечному місці надаємо психологічну допомогу залежно від стану людини. Ридання, плач — це одна ситуація, дрижання — інша, паніка або ступор — відмінні правила. При паніці — до представлення треба зупинити людину, убезпечити себе, бо може бути і напад. Якщо ступор — слід переконатися, що постраждалий бачить і чує вас, якщо людина не може зрушити, кличемо медиків чи рятувальників, тих, хто може фізично допомогти переміститися в безпечне місце.
Проєкт «Психосоціальна підтримка під час війни» реалізується ГО «Безбар’єрність» у співпраці з Ізраїльським форумом міжнародної гуманітарної допомоги IsraAID, Міністерством охорони здоров’я України, департаментами охорони здоров’я м. Дніпро, м. Вінниця, Київської області.
Цикл ефірів з фахівцями відбувається в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я за ініціативи Олени Зеленської.
Підготувала Леся Медведенко
