Про це в коментарі АрміяInform розповів боєць батальйону безпілотних систем 14-ї бригади оперативного призначення імені Івана Богуна «Червона калина» Владислав, який щойно повернувся на службу…
Кремлівські пропагандисти опустились до того, що з метою возвеличення окупантів української землі почали використовувати творчість Володимира Висоцького та ще й вдаються до грубих маніпуляцій.
Телебачення рф уже давно «славиться» ток-шоу, які ведуть штатні кремлівські пропагандисти. На них немає інших тем, як «порятунок українського народу від нацистського режиму». Кого лише не побачиш на цих збіговиськах, чого тільки не почуєш з їхніх чорноротих вуст! Але те, що сталося на одному з них, без експресивної лексики не схарактеризуєш. Коротенько переповім вам його зміст.
Так ось, на черговому зборищі мова традиційно зайшла про «доблесть російських вояків» в Україні. Один з його учасників звернувся до аудиторії з таким запитанням: «Чи підтримав би Володимир Висоцький, у творчості якого домінувала тема війни, війну з «українськими фашистами»? Я вам продекламую кілька рядків, які поет присвятив радянським воїнам-визволителям України:
«И пыль как из ковров
Мы выбиваем из дорог
И не остановиться,
И не сменить ноги
Сияют наши лица
Сверкают сапоги…»
Зала підтримала промовця оплесками й схвальними вигуками. А якийсь чолов’яга з депутатським значком на лацкані піджака сказав: «Ми, депутати, ініціюватимемо, щоб ця пісня стала гімном сьогоднішнього російського воїнства, яке знову визволяє Україну. На цей раз вже від доморощених нацистів».
До Володимира Висоцького та шанувальника його творчості ми ще повернемося. А поки що спробую відповісти на запитання, на чийому боці був би Володимир Семенович, доживши до сьогоднішніх днів: на боці «російського воїнства» чи України? Проте розмову продовжимо в дещо іншому руслі.
Буду відвертим: ставити на одні терези дії гітлерівців в Україні і московитів — за всієї ненависті й люті до останніх — не варто. Принаймні поки що. Але певні аналогії напрошуються самі собою. Наприклад, німці створювали для євреїв гетто, а росіяни створюють так звані фільтраційні табори, умови перебування в деяких з них не сильно відрізняються від тих, в яких перебували євреї.
Німецькі нацисти за непокору спалювали цілі села. Кацапня поки що не робить цього, але в окупованих селах тієї ж Київщини безжалісно знищила десятки, якщо не сотні, домівок колишніх атовців, активістів.
Німецькі нацисти перетворили в суцільні руїни сотні міст і сіл: льотчики Люфтваффе не зважали на те, які за цілі під ними — війська чи школи, лікарні. Ну а московити, які запускають свої «Калібри» й «Іскандери», зважають?
Німці вивозили до Німеччини українців. А хіба орки не роблять те ж саме? Скількох українців, у тому числі й дітей, вони насильно депортували на свою історичну «родіну»?
А чим умови утримання наших військовополонених у тій же сумнозвісній донецькій «Ізоляції» відрізняються від утримання радянських бранців у катівнях гестапо?
Перелік аналогій можна продовжувати, але повернімось до творчості Володимира Семеновича, на якій виріс я та мільйони моїх ровесників. Чи підтримав би він цю війну? Зважаючи на його досить суперечливу постать, однозначно відповісти на це запитання не наважуся. Про мене, навряд чи. Так, тема війни проходила через багато його пісень. Але назвіть мені хоча б одну на кшталт пропагандистської «День перемоги». Кожен рядок його «фронтових» пісень брав за душу, навертав на очі сльози. Він, на відміну від усіляких там кіркорових, баскових та іншої попсової шантрапи, ніколи не стелився перед владою. Жив так, як жив: не нам судити. Це — по-перше.
А по друге, у нього було українське коріння і він навіть шкільні канікули проводив у місті Гайсині, що на Вінниччині.
По-третє, як згадував його найближчий друг поет Ігор Кохановський, артист дуже любив виступати в Україні, мав тут багато шанувальників. Тому як не крути, а враховуючи всі ці обставини, навряд чи бард був серед шаропозвонів російського шоу-бізнесу фюрера. Він, найімовірніше, був би поруч з Макаревичем, Гребенщиковим, Шевчуком, Галкіним.
Ну а тепер стосовно головного — вірша-пісні. Цитую далі:
«По выжженной равнине
За метром метр
Идут по Украине
Солдаты группы «Центр»
А перед нами все цветет
За нами все горит».
Пісня ця називається «Солдати групи «Центр». А «Група Центр» — угруповання вермахту, яке вторглося на нашу землю в червні 1941-го. За ним дійсно все горіло.
Тепер зрозуміло, чому «шанувальник» Висоцького обмежився прочитанням лише тих рядків, оминувши слово «Центр»? Особисто я сумніваюсь, що він такий невіглас, що не знав, що це за пісня. А чи знали телеглядачі — запитання із запитань. Вже виросли цілі покоління, яким ім’я поета ні про що не говорить, а ось рядки ці мало кого за душу не візьмуть. Є там ще й такі слова:
«А каждый второй
Тоже герой
В рай попадет
Вслед за тобой».
Гадаю, що за рай мав на увазі Володимир Семенович, пояснювати не потрібно. Тож і ми побажаємо московитам-окупантам потрапляти в цей рай, тим паче що їх туди наші захисники відправили майже 130 тисяч. Ну а щодо гімну «доблесного руского воїнства», то скажу таке. У Володимира Висоцького близько 600 віршів. На різну тематику і про різних героїв. Тому пропоную взяти якусь з них як гімн всієї московії. Про мене, то чи не найбільше підійшла б пісня «Про канатчикову дачу». Для тих, хто не знає, пояснюю: в ній зображено життя-буття у психлікарні. Сьогоднішня росія є навіть не психлікарнею, а величезним дурдомом. А більшість її жителів нагадують його пацієнтів. Не вірите? Послухайте цю пісню…
