Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
Проживання втрати — надзвичайно болісний процес, який нині доводиться проходити українським дітям. Найменші часто не розуміють, що смерть — це назавжди, і можуть запитувати, чи повернеться померла людина, або не відходити від одного з батьків, боячись втратити і його. Часто їхні переживання проявляються як порушення в режимі харчування або сну.
Тож важливо дотримуватися звичного розпорядку, а також втішати дитину, частіше обіймати, торкатися до неї. Не варто тривалий час говорити дитині про смерть, але підтримуйте з нею контакт. Навіть якщо дитина ще маленька і вам здається, що ваших слів вона ще не розуміє, вона все одно відчує бажання втішити її. Спілкуйтеся з дитиною, і згодом ваші бесіди стануть більш докладними, і ви зможете підібрати для дитини правильні слова.
Усі діти різні, тож і реакції можуть відрізнятися, однак з найменшими дітьми слід бути особливо уважними і допомагати їм пережити горе, використовуючи доступні дитині методи, наприклад, через казкових персонажів. Нещодавно саме для таких дітей кандидат психологічних наук, фахівець з роботи з горем і втратою Лариса Рибик написала казку із психологічними вправами. Це казка про Лисеня, орієнтована на дітей дошкільного віку, які переживають втрату. Вона допоможе маленьким українцями пережити горе, подолати цей страшний для дитини період.
За словами авторки, у творі лисеня розповідає зворушливу історію, як воно жило в лісі, на який напали коршуни і вбили маму. А тато пішов захищати ліс. Тож лисеня самостійно йде до сови, бо мама казала, що сова наймудріша і розповість йому, як пережити це горе. Долаючи шлях, лисеня пережило своє горе.
— Це своєрідний щоденник самодопомоги, який діти можуть не лише читати, але й використовувати як розмальовку, писати щось або малювати. Книга видана у формі робочого зошита та орієнтована для дітей у віці від 3 до 7 років, — розповідає авторка.
У книжці представлені доступні дітям психотерапевтичні вправи, виконуючи які, дитина поступово виходить з небезпечного стану горювання.
— Одна з вправ, запропонованих у казці, — «Намалюй свій відчай», —розповідає пані Лариса. — Діти ще не розуміють своїх емоцій, і через цю вправу ми показуємо їм, що емоції можуть бути різні: в житті трапляється і радість, і відчай, але щоб щось змінити, треба познайомитись зі своїми емоціями. Тобто, щоб переключитися з відчаю на радість, треба знати, що таке відчай. Або інша вправа «Фотоапарат» — коли ми пропонуємо дитині робити фото того, що її оточує. Щонайменше так дитина помічатиме, що є навколо неї. Тоді вона не заглиблюється у свій сум, свої переживання, а спостерігає, як зійшло сонце, пішов дощ, випав сніжок. Повернення у стан «тут і зараз» — одне з найважливіших під час переживання втрати, бо діти можуть впасти в регресію, тобто зупинитися у своєму розвитку на тому віці, коли відбулася втрата, або навіть повернутися назад, щоб опинитися в часі, коли було все добре. Наприклад, дитина пережила втрату в 4 роки, і відкотилася на рівень 3-річного розвитку, тому що тоді мама, тато були поряд. Повернення в «тут і зараз» допомагає уникнути таких наслідків.
Психологиня створила книгу ще на початку широкомасштабної агресії, але лише тепер її вдалося видати. Організатори видання також зібрали кошти, щоб подарувати казку в дитячі будинки та центри прийому біженців. Наразі зібрали на 10 книжок, які будуть відправлені в Херсон.
