Назви цих елітних підрозділів мало що скажуть широкому загалу, і мало хто впізнає серед перехожих грізних бійців ЗСУ. Отже, хто ці люди, і як потрапити…
Актора театру, кіно та дубляжу, автора та виконавця власних пісень, а віднедавна бійця окремої десантно-штурмової бригади Дмитра Лінартовича особливо представляти читачам АрміяInform не потрібно. Дмитро неодноразово був гостем пресцентру нашого агентства, а кореспонденти – на творчих виступах «Того, хто пройшов крізь вогонь» у військових частинах, навчальних закладах, госпіталях. І ось після важкого поранення 10 січня під Соледаром «Світ» вимушено змінив фронтові окопи на госпітальну палату.
Кореспондент АрміяInform провідав воїна-актора.
— Хоча й розумієш, що під час бою все може трапитись, але завжди сподіваєшся на кращий його підсумок, – розповідає Лінартович. — Того дня рашисти наче сказилися: поливали нас з усієї зброї, яка в них є. Іноді здавалося, що простір навколо просто пронизаний кулями, снарядами та гранатами. В нашу сторону летіло все, що несло смерть. Ворожий осколок влетів через отвір БТРа і влучив мені в потилицю. Було враження, що знесло пів голови, але свідомості не втрачав. Від найгіршого врятував шолом. В лівому оці — темрява, на вухо не чую нічого.
А увечері того ж дня всі ми дивились в соцмережах звернення пораненого Дмитра, яке закінчувалось словами: «… ми на Богом даній землі! Нас ніколи не зламати! Ми перемагаємо! Слава — Україні!»
Він і сьогодні хоча й відчуває наслідки контузії, та активно з ними бореться і не втрачає притаманного йому оптимізму. Найголовніше — відновити вестибулярний апарат. Тому щодня кроки по прямій смузі, стояння по черзі на одній нозі, зокрема із закритими очима. А ще – виконання всіх вимог медиків.
У Дмитра ще не закінчилось лікування, попереду очікує інтенсивна реабілітація, а він вже будує плани на майбутнє. Нагадаємо, що, крім акторської діяльності, він ще займається викладацькою роботою на кафедрі кінотелемистецтва Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Навчає майбутніх ведучих телебачення сценічної мови, акторської майстерності, навичкам роботи у кадрі.
— Відчуваю, що війна змінила мене і як людину, і як актора, і як викладача, — говорить Дмитро. – Вже зараз замислююсь над тим, які творчі проєкти після нашої Перемоги варто започаткувати, що і як донести моїм студентам. Я впевнений, як не складеться надалі моя доля, мушу бути корисним країні, землякам і, звичайно, Збройним Силам.
Він не на мить не забуває й про свою творчу місію: мистецькими засобами донести цивільним людям правду про героїзм і самопожертву наших захисників. Тому поруч з госпітальним ліжком – гітара. Дмитро обережно дістає її з футляра, швиденько налаштовує і звучить перша пісня «Медсестра», як данина тим дівчатам-медсестрам, які щодня піклуються про нього. А наостанок короткої зустрічі прем’єра пісні, яка написана в палаті – «Котиться по полю м’яч»:
Котиться по полю м’яч,
Колесо історія катає.
Гетьман-головнокомандувач
Співгромадян закликає:
«Гайда, зброєносці!
Проламний спів.
До бою, переможці,
З нами – народний гнів!
Фото Олександра Клименка
