Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Тобі лише 25, а здається, що за плечима досвіду вистачить не на одне життя. Але що з ним робити, коли ти лежиш прикутий до ліжка і нікого й нічого не хочеш чути? Звісно, легше піддатися відчаю і плести за течією, однак це не в характері українських морпіхів. Вони звикли вставати і йти далі, навіть коли болить і сил терпіти вже немає. Прикладом справжньої незламності є командир відділення інженерних загороджень однієї з бригад морської піхоти сержант Віктор із позивним «Зевс».
Щойно виповнилося 18 років — пішов до війська
Ще не так давно, влітку, ми спілкувалися з цим кремезним й усміхненим військовим. Його відкрита усмішка і неймовірні по-дитячому щирі очі одразу привертали увагу. Тоді «Зевс» розповідав нам про свій бойовий шлях, а він у морпіха був чималий. Адже у війську Віктор з повноліття. У 2016 році, щойно йому виповнилося 18, він підписав контракт зі Збройними Силами України. Протягом трьох років «Зевс» відслужив у розвідці у складі однієї з окремих мотопіхотних бригад. Саме в той час військовий і зацікавився саперною справою та почав набувати необхідних фахових навиків — як під час участі в бойових діях, так і на різноманітних курсах і тренінгах.
У 2019 році, після завершення контракту, чоловік звільнився з посади командира відділення та одразу ж записався в оперативний резерв першої черги. Він хотів спробувати знайти себе в цивільному житті. Переїхав з коханою дружиною до Одеси, влаштувався на роботу і будував плани на майбутнє. Подружжя насолоджувалося такими звичайними буднями аж до 24 лютого 2022 року…
Не чекаючи повістки, «Зевс» знову повернувся до війська. Він поповнив лави морської піхоти, де досвід улюбленої саперної справи визначив його подальшу службу.
«Зевс» особисто знімав рашистське ганчір’я з флагштока на о.Зміїний
Командир відділення інженерних загороджень разом із побратимами неодноразово виконував завдання, ризикуючи власним життям. Зокрема, підрозділ «Зевса» виконував роботи з розмінування на Херсонщині, де вони пробивали шляхи, щоб наші хлопці могли зайняти позиції, також зачищали від ворожих «сюрпризів» Миколаївщину. Найбільше морпіх пишається тим, що сам він особисто знімав рашистське ганчір’я з флагштока на о. Зміїний.
— Тоді ми у складі зведеного підрозділу проводили дослідження території й підземних укріплень острова та інженерні роботи з розмінування території й залишків споруд. Ми бачили багато розбитої техніки окупантів: їхні «мотолиги», засоби ППО, РЛС, «Панцирі», а також вертоліт, який «приземлив» наш Bayraktar та іншу техніку, що не пройшла випробування українською артою. Також було чимало «подарунків», що стосуються нашої саперної справи, — пригадує Віктор.
Після виконання завдань на о. Зміїний підрозділ «Зевса» пройшов чималий бойовий шлях. Практично щодня під ворожими обстрілами вони займалися розмінуванням території. Та й не тільки. Іноді доводилося виконувати геть не притаманні їм задачі.
— Різне траплялося. Працювали не лише як сапери: вели бої, виходили із засідок, так би мовити, були універсальними солдатами. І завжди фортуна була на нашому боці, — розповідає сержант.
Один крок — і темрява…
Але одного разу доля підкинула «Зевсу» і його побратимам чергове випробування.
— Якось рано-вранці ми отримали чергове завдання. Тоді наші військові знайшли російську техніку в одній з посадок. До неї потрібно було дійти, відповідно — нам розмінувати територію. Треба було йти десь 2 кілометри дорогою, яка була просто всіяна ворожими мінами. Усе сталося, коли ми вже пройшли пів шляху. Ми тоді познімали дуже багато мін. Попереду мене йшло три побратими, ступав за ними, як завжди, обережно, але, певно, не достатньо. Один крок — і темрява, — пригадує сапер.
«Зевс» і його підлеглий «Шаман» підірвалися на закопаній ворожій міні. Ще один сапер кинувся допомагати пораненим побратимам і коли відходив від Віктора — також дістав поранення від підступної ворожої міни. Морпіхів швидко евакуювали до найближчої лікарні, де їм надали першу допомогу. Там командиру відділення ампутували ногу.
Реабілітація в Нью-Йорку і перші кроки
— Того ж дня на вертольоті нас відправили до Одеси, там пережив ще декілька операцій. Який був стан? Апатія. Спочатку нічого не хотів, розсипався геть. Але ненадовго. Коли почав ставати на ноги, прийшов до тями. Перші кроки повернули мене до життя, — говорить морпіх.
Завдяки підтримці держави та волонтерам «Зевс» і його побратим наразі проходять реабілітацію у Нью-Йорку (США). Там з ними працюють професійні реабілітологи, масажисти та інші спеціалісти, які навчають українських захисників твердо стояти на ногах.
— У них до кожного свій підхід. Адже хтось, як я, встав і пішов, а комусь треба більше часу, щоб звикнути до протеза. Ми маємо щільний графік лікування, протягом тижня займаємося в залі на бігових доріжках та інших тренажерах, для нас проводять різні види занять, роблять масажі й все це відбувається під дуже прискіпливим наглядом справжніх професіоналів своєї справи, — розповідає Віктор.
А ще морпіх зауважує, що він встиг познайомитися з багатьма представниками української діаспори. За його словами, це неймовірні люди, які намагаються допомагати так чи інакше. Зокрема, проводять різноманітні заходи на підтримку України. Наші ж військові своїм прикладом намагаються показати, що ми вміємо триматися хай там що.
«Війна ще не закінчилася, тому зарано відпочивати»
Днями «Зевс» змінив навчальний протез на постійний і вже незабаром він повернеться додому. І перше, що морпіх планує зробити — це обов’язково повернутися у стрій.
— Я не хочу, щоб мене «списали». По-перше, протез не є проблемою, я користуюся ним навіть краще, ніж рідною ногою. По-друге, відчуваю в собі силу боротися далі. Війна ще не закінчилася, тому зарано відпочивати, — говорить Віктор.
Ще одна мета сержанта — отримати офіцерське звання. Військовий впевнений, що зможе її реалізувати, бо морпіхи ніколи не відступають, для них немає нічого неможливого. Так, можна дістати поранення, втратити кінцівку, але неможливо зламати дух українського воїна. І «Зевс» є тому яскравим прикладом.
Фото автора та з особистого архіву Віктора
