Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Війна стала справжнім викликом для кожного українця. Про сміливість нашого народу пишуть книжки та культові сценарії до майбутніх фільмів. Кожна історія українських захисників сповнена справжньої дружби і болю, відваги і ненависті до окупантів.
Молода жінка Юлія у перші дні широкомасштабного вторгнення, коли спускалася з маленькими дітьми у підвал, чітко вирішила для себе, що її обов’язок — стати на захист своєї країни від російських окупантів. Жінка все життя пропрацювала медиком, тому її спеціальність та вміння дуже важливі під час війни.
— В армії я знайшла себе за фахом і вже нині сержант медик. Наша частина побувала в багатьох гарячих точках на різних напрямках російсько-української війни. Хлопці виконують свій обов’язок і очищають землю від мокшанської нечисті, а ми відповідаємо за організацію їхнього лікування, — поділилася з кореспонденткою АрміяInform військовослужбовець Юлія.
28 лютого минулого року жінка прибула до територіального центру комплектування і вже 1 березня у Юлії розпочалося нове життя у Збройних Силах України. Зовсім скоро побратими дали їй позивний «Дзиґа» через непосидючий характер та вміння знаходити позитив навіть у найгірших ситуаціях.
— На війні не буває звичайних днів. Усі події доволі пекельні й закарбовуються в пам’яті на все життя. Донеччина і Луганщина ніколи не забудуться, але, безумовно, крізь цей біль і втому, ті зусилля, які ми усі докладаємо, вартують цього. Коли ми заходимо у звільнені населені пункти і нас зустрічають люди зі сльозами на очах і відкритою душею, то розумієш, що ти вдома і тебе тут чекали. Це дає наснагу і відкриває друге дихання, аби боротися і йти далі, — доповнила «Дзиґа».
Незважаючи на те, що діти Юлії зовсім маленькі, вони уже усвідомлюють, що їхня мама героїня, і чекають її вдома. Захисниця мріє, щоб кожна українська дитина жила у щасті і спокої в рідній і вільній Україні.
Фото автора
