В українському перекладі ці слова росіянина, написані як спогад про подорож з Одеси на Дон через Севастополь влітку 1918 року, звучать доволі нейтрально. Натомість слововжиток у російському…
Кореспондент АрміяInform зустрілась з Ростиславом Приступою — морпіхом з позивним «Бурштин». Хлопець розповів про пекло Маріуполя й полон, а також про оберіг, який допоміг йому вижити.
— Ростиславе, звідки Ви родом? Як потрапили до війська?
— Я з Рівненщини. У дитинстві захоплювався футболом, завжди мріяв стати військовим. Після закінчення школи навчався на слюсаря з ремонту автомобільних двигунів. До війська потрапив у 2016 році. Був гранатометником. Відслужив два контракти. Побував у чотирьох ротаціях у районі ООС.
— Де Ви зустріли ранок 24 лютого?
— У Маріуполі. Напередодні я відстояв у наряді: думав, що матиму попереду декілька вихідних. Того ранку я прокинувся від слів: «Вставай, по Маріуполю вже приходить». Вже з 8-ї години ми почали оформлювати мобілізованих. Тієї миті я не вірив, що до нас так швидко дійде це пекло. Проте вже за тиждень на окраїні міста почались бої. Згодом нас взяли в кільце. Я зателефонував брату та сказав: «не хвилюйтесь, все нормально, ми ж не на Титаніку». Я навіть уявити не міг, що ситуація виявиться гіршою…
Звичайно, до останнього ми вірили в те, що місто вистоїть. Нам говорили протриматися тиждень, що йде підмога. І так щодня. Відчаю якогось не було, навіть коли я отримав поранення на «Азовмаші»…
Згодом нас евакуювали на «Азовсталь». Надії вирватися з пекла в нас були до останнього. Проте коли кільце наростили вже в три лінії, всім стало зрозуміло, що звідси нам живими не вийти.
Два місяці я пробув на «Азовсталі». Наш бункер окупанти пробили з корабельного снаряда. Засипало кухню. Почалися проблеми з їжею: зранку одна баночка сардин на трьох і ввечері пів стакана каші. Так ми харчувалися майже місяць.
13 березня загарбники почали штурм. Ми побігли на пост, аби допомогти нашим хлопцям. Потрапили під мінометний обстріл. Я дістав поранення — осколок влучив у спинний мозок. Мене евакуювали в госпіталь. Потім був полон…
— Які випробування долі чекали на Вас у цей час?
— Весь час на нас морально тиснули: казали, що ми Україні не потрібні, що про нас вже всі забули. Коли я був у шпиталі, то навіть на рентген не вивозили.
Згадую допит їхньої військової поліції. Коли вони дізналися, що я родом із Рівненщини, то один із них прокричав дуже суворо: «Ех, ти, потомственний бандерівець». Я посміхнувся йому в обличчя. Тієї миті я пообіцяв собі: «коли повернусь додому, обов’язково зроблю собі шеврон з таким надписом».
— Коли Вас звільнили з полону?
— 29 червня. До цього нас відправляли на обмін чотири рази. Двічі моє ім’я не потрапляло в ці списки. Було навіть таке: хлопців саджали в машини, вони від’їжджали на 60 метрів від лікарні, а потім їх вертали назад. Казали, що нібито «Україна відмовилась їх забирати». Але ми розуміли, що це були провокації.
— Що допомогло вижити?
— Родина. Я постійно згадував найрідніших людей, друзів. Дуже хотів їх побачити, обійняти. Думав, якщо я пережив пекло в Маріуполі, то з полону повернусь живим сто відсотків. Цікаво, що незадовго до всіх цих подій, я знайшов хрестик Святителя Миколая та маленьку іконку. Часом мені здавалось, що саме ці речі стали мені оберегом. З тих пір я завжди ношу їх із собою.
— Які плани на майбутнє?
— Хочу й надалі продовжувати служити. В планах — навчання. Хочу стати офіцером. Лікарі мені казали, якби мені зробили операцію у перші дві години після поранення, то я вже давно був би у строю.
— Про що мрієте?
— Напевно, як і всі українці — про найскорішу нашу перемогу!
@armyinformcomua
Бійці 1-го батальйону 108-ї Кодацької бригади територіальної оборони ЗСУ виявили та уразили загін кадирівців, який ішов дорогою в бік позицій.
За минулу добу армія країни-агресора втратила 840 одиниць особового складу, 3 танки та 3 бойові броньовані машини.
З початку доби відбулося 115 бойових зіткнень. Сили оборони спрямовують зусилля на зрив виконання російськими загарбниками планів наступу та виснаження їхнього бойового потенціалу.
«Невелика група офіцерів на чолі зі щирим українцем контрадміралом Остроградським розмовляла українською мовою та ставилася до росіян як до чужинців і зайд», — згадував про Михайла Остроградського російський білогвардійський адмірал Дмітрій Нєнюков.
Президент України Володимир Зеленський у вечірньому зверненні 25 грудня розповів про подальшу роботу у напрямку дипломатії, посилення війська та тиску на росію.
Вдень 25 грудня 2025 року на одній із вулиць міста Дніпра під час виконання службових обов’язків поранено двох військовослужбовців Амур-Нижньодніпровського територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
від 23000 до 23000 грн
Дніпро
31 Бр НГУ ім. генерал-майора Олександра Радієвського
від 21000 до 21000 грн
Черкаси
Головний центр підготовки особового складу ДПСУ ім. генерал-майора Ігоря Момота
від 21000 до 51000 грн
Степанівка, Сумська область
В українському перекладі ці слова росіянина, написані як спогад про подорож з Одеси на Дон через Севастополь влітку 1918 року, звучать доволі нейтрально. Натомість слововжиток у російському…