Самовільне залишення військової частини не припиняє військову службу. Водночас період СЗЧ не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому…
Нещодавно, збираючи матеріал для чергового репортажу, наша мобільна пресгрупа знайшла у лісосмузі пошкоджену 100-мм протитанкову гармату МТ-12 «Рапіра», та близько двох десятків снарядів до неї. Передавши цю інформацію керівництву, ми отримали розпорядження супроводити туди фахівців-артилеристів, щоб визначити ступінь ремонтопридатності гармати.
З командиром протитанкової батареї Максимом ми зустрічаємося на покинутих позиціях неподалік від одного з населених пунктів Харківщини. Прямуємо до місця призначення.
— Знайдена вами гармата дістала пряме влучання снаряда. Скоріш за все, то був танк. — Починає розмову офіцер вже біля «Рапіри». — На жаль, гармата дістала дуже серйозні пошкодження, у стволі й досі знаходиться снаряд, тож до подальшого використання вона вже не придатна, а ось боєприпаси ще стануть мені з підлеглими в пригоді.
Поки вояки сортують снаряди та доправляють їх до вантажівки, йдемо разом з артилеристом далі по позиціях у лісосмузі з надією знайти ще щось корисне. Минулого разу через брак часу ми цього зробити не встигли. Йдемо обережно, уважно поглядаючи собі під ноги та по сторонах.
«Найважче на війні — це перший раз натиснути на спусковий гачок, — говорить офіцер. — Я на війні давно, тож маю певний досвід, а ось більшість хлопців, що були призвані у військо за мобілізацією, бойового досвіду не мали взагалі. Бойове хрещення мій підрозділ проходив під час Лисичанської оборонної операції.
Тоді нам дуже допоміг Герой України полковник Євген Межевікін, якій визначив вдалу позицію для мого підрозділу. Коли на нас пішли танки, я побачив, що хлопці морально не готові вийти на позицію та відкрити по них вогонь. Тому, коли оператор робив перший пуск з ПТРК Javelin, я перебував поруч з ним, А потім, як кажуть, діло пішло.
За дві доби ми знищили три ворожі танки, потім поруч з’явилися наші спецпризначенці, які також добре попрацювали. За кілька діб у цю лісосмугу для облаштування позицій прибув ще й піхотний підрозділ. Ближче до вечора ми як завжди зібрали зброю та поїхали відпочивати, а піхота залишилася облаштовувати позиції.
Повернувшись вранці, я зрозумів, що наша позиція вже демаскована, а за кілька годин нас накрили міномети. В той день я на своєму пікапі, під вогнем, вивіз 7 поранених. За це отримав орден «За мужність» ІІІ ступеня…»
Поки йдемо, натрапляємо на кілька пострілів до різних ПТРК, але вони пошкоджені уламками. Використовувати їх небезпечно, тож просто залишаємо на землі. Навколо нас у великій кількості лежать протитанкові міни ТМ-62М, більшість без підривників. Також натрапляємо на розтрощений на шматки російський танк Т-72БЗ.
«Наразі у моєму підрозділі на озброєнні є й гармати МТ-12, й різні протитанкові комплекси, – продовжує розмову офіцер. — З гармат ми працюємо здебільшого із закритих вогневих позицій, використовуючи уламково-фугасні боєприпаси. Вступати у вогневу дуель з сучасними танками та стріляти прямою наводкою з гармати, розробленої у середині минулого сторіччя, дуже небезпечно. Позаяк гармата сама по собі дуже громіздка та малорухлива, тож є легкою здобиччю для бронетехніки або ворожих мінометів. Наслідки ви бачили самі на прикладі вами знайденої.
Насамперед я намагаюся зберегти життя моїх підлеглих, тож у разі необхідності влаштовую засідки на бронетехніку за допомогою ПТРК. Але якщо все ж таки необхідно застосувати гармати, то йдемо на невеличку хитрість. Облаштовуємо вогневу позицію вночі, встановлюємо туди гармату, а неподалік тримаємо автівку, щоб у разі обстрілу розрахунок міг швидко покинути небезпечну ділянку».
…На жаль, наша з Максимом «прогулянка» не принесла багато корисних знахідок для протитанкістів. Але тепер на цю позицію за «російським ленд-лізом» залюбки приїдуть інженери, й то вже буде зовсім інша історія….
Фото автора
