Смертельний інцидент стався над грецьким островом Карпатос в Егейському морі в контексті Егейської суперечки — конфлікту між двома державами-членкинями НАТО щодо суверенітету та суміжних…
— А це, відповідно, чотиринадцята і п’ятнадцята — на зашкарублій долоні воїна-сапера з Харківської окремої бригади Сил ТрО дві нагороди: «Сталевий хрест» від Головнокомандувача ЗСУ та відблискуючий рубіновим кольором «Знак пошани» від Міністра оборони України. — Декілька місяців тому, діло було під час визволення моєї Харківщини. За те командування і подало на ці відзнаки.
Тоді Олександр, про якого буде наша подальша розповідь, та його побратими отримали від командування завдання — з’ясувати, яким чином ворог збирає дані про переміщення наших військ. Воїни вирішили діяти без зайвого галасу і вдалися до хитрощів. Переодяглися в цивільне. Мовляв, купка місцевих пияків. І буквально під носом у ворожих спостерігачів вирахували і познімали цілу систему спостереження, що була обладнана камерами і скерована в бік наших позицій. Свої трофеї піхотинці здали для вивчення. Ну а ворог незабаром залишив цей район у спішному порядку.
— Військових спеціальностей у мене не бракує, — говорить Олександр. — Строкову служив у ППО. А коли у 2014 році був призваний під час першої хвилі мобілізації, то пройшов підготовку як зв’язківець. Коли ж потрапив у війська, то… сів за важелі танка. Бо зв’язківці були, а от механіків-водіїв бракувало. А я ж у мирному житті працював трактористом у агрофірмі. То ж і «корочки» відповідні маю. То поїздив деякий час на «гусянці».
Ще одна непересічна сторінка військової біографії воїна — участь в обороні Донецького летовища.
— Я тоді з танка пересів на «Урал». Був водієм і вивозив із летовища наших «300-х». Доставляв туди всілякі вантажі. Це було ще тоді, коли не впала спостережна вежа. Кожен рейс був схожий на лотерею, — зазначає він.
У 2016 році Олександр зробив у службі паузу і повернувся до мирної професії, дружини та дітей. А після подій 24 лютого приєднався до оборонців Харкова.
— Уже 25 числа, після того, як зателефонував військкому, я вже був на північно-східній окружній міста. Ще навіть автомата в мене не було. Стояв зі своєю цивільною гвинтівкою. Злив зі своєї автівки бензин — робили «коктейлі Молотова». росіяни перли дуже активно і крили «артою». Тож у нас було чимало поранених. Я то до такого звичний. А от учорашні абсолютно цивільні хлопці впадали у ступор. Прикро, що тільки в такий спосіб до людей дійшло, що треба було вчитися бути воїном, — говорить він.
Зрештою, Олександр увійшов до складу окремої бригади територіальної оборони Харківщини. З нею звільняв Ізюм та інші міста області, що були окуповані рашистами.
— Коли потрапив сюди, то розподілили в інженерно-саперну роту. А оскільки я швидко вчуся, то опанував науку мінування-розмінування. Та й інженерну справу також вивчив: побудова укриттів, риття окопів, — розповідає захисник.
Нині Олександр із побратимами знову в епіцентрі військових подій на одній з найгарячіших ділянок фронту. Чоловік переконаний, що кожного дня наближає нас до перемоги. Бо ми воюємо за своє. І, зрештою, повернемо всі тимчасово окуповані рашистами територій України, як повернули його рідну Харківщину.
Фото та відео автора.
