У війську вже є багато цифрових систем. Але їхня ефективність залежить не лише від розробників. Навіть найкращий інструмент не працює сам по собі — його треба…
27 грудня 1932 року окремою постановою ввели єдину систему паспортів у радянському союзі. Це було зроблено для взяття під контроль міграції до міст.За 4 дні після цього таку ж постанову ухвалили в урср. Нові паспорти видавали органи НКВС на окремий термін, на основі трудової книжки або метрики. Про це нагадав сьогодні Український інститут національної пам’яті.
Відтоді паспорти видавалися тільки міським жителям, працівникам державних установ та робітникам радгоспів у селах. А селянам видача паспортів взагалі не передбачалася, що перетворювало їх на «радянських кріпаків».
Під час Голодомору це прирекло на голодну смерть мільйони селян, які не могли виїхати за межі населених пунктів.
Кожен, хто бажав виїхати на заробітки в іншу місцевість, мав подати заяву в міліцію, отримати паспорт і прописатися в домоуправлінні за місцем прибуття протягом 24 годин після приїзду. Якщо це не було здійснено вчасно, винуватцю загрожував штраф. Нове порушення встановлених правил загрожувало позбавленням волі на строк до трьох років.
Паспортизація населення відбувалася в кілька етапів: спочатку документи отримали робітники Харкова, Києва, Одеси, Сталіно (тепер Донецьк), Дніпропетровська та прилеглих місцевостей.
Із серпня 1936 року в паспорті стали робити відмітки щодо судимості власника. «Ненадійних» громадян позначали шифрами у паспорті — дволітерною серією та числовим номером. Шифр давав можливість дізнатися не лише про те, що власник документа перебував у таборі, а й причину його ув’язнення.
Паспортна система проіснувала до 1974 року. Потім було ухвалене нове Положення про паспортну систему в срср. Лише тоді право мати паспорт поширилося на всіх без винятку колгоспників. Але реальна паспортизація населення розпочалася у 1976 році й завершилася у1981-му.
