У військовій частині наголошують, що важливим є не лише формальне повернення військовослужбовців до лав Збройних Сил, а реальне відновлення в системі, яке дозволить бійцям приступити до виконання завдань…
Колючий дріт став одним із сумнозвісних символів ХХ століття. Нескінченні ряди колючки на фронтах Другої світової війни, огорож нацистських концтаборів та ГУЛАГу, тюремних мурів, огорож замінованих ділянок місцевості…
Загалом, вперше зафіксоване використання дротових загороджень належить до періоду Кримської війни 1853-1855 років. За свідченням військового інженера генерала Едуарда Тотлебена, французи прикривали свої шанці, встановивши кілки та з’єднавши їх дротами для перешкоджання проходу піхоти.
Проте перше документоване свідчення про використання саме колючого дроту як огорожі з’явилось наприкінці ХІХ століття у Північно-Американських Сполучених Штатах (сучасні США — ред.), а конкретно — у 1876 році Джон Уорн Гейтс побудував у центрі міста Сан-Антоніо в штаті Техас загін для худоби.
Гейтс запропонував публіці кардинально новий вид огорожі. Але патент на його винахід належить іншому американському фермеру, а пізніше бізнесменові Джозефу Гліддену зі штату Іллінойс. Дизайн колючого дроту, запропонований Джозефом Глідденом, залишається майже незмінним і досі.
Згідно з патентом, шипи намотувалися навколо одного дроту по всій його протяжності, а інший дріт обмотувався навколо першого, щоб зафіксувати шипи на місці.
Через шість років, у 1880-му, завод Гліддена випустив 423 тисячі кілометрів своєї продукції.
У 1899-1902 роках під час англо-бурської війни колючий дріт використовували як протипіхотні загородження.
У 1904-1905 російська армія вперше, під час російсько-японської війни, підключила до колючих загороджень електричний струм.
Під час Першої світової війни в Німеччині була винайдена колюча стрічка як захід в умовах нестачі дроту. Крім того, вона займала мало місця, але її легко можна було перерізати ножицями. В той самий час француз Бруно винайшов новий спосіб установки дротових загороджень — у вигляді спіралі, яку назвали його ім’ям. Такі загородження досить швидко встановлюються та закріплюються за допомогою кілків.
Колюча стрічка просто відштамповувалася з металевої стрічки і не мала дротяного сердечника.
Також під час Другої світової війни на колючому дроті, якими прикривали ряди позицій на фронті, часто закріплювалися саморобні сигнальні елементи — порожні бляшанки з під консерви, які здіймали гучний звук при спробах перерізати «колючку». Як правило, такі загородження комбінували з мінами, а також прикривали щільним кулеметним вогнем, що створювали неабиякі труднощі для розвідників або саперів.
Після Другої світової війни винайшли спосіб армувати колючу стрічку дротом і її почали широко використовувати у військових цілях. Річ у тім, що таку комбіновану стрічку практично неможливо перерізати ножицями або перекусити пасатижами без спеціального інструмента.
У 1982-1986 році 15-й центральний науково-дослідний випробувальний інститут міністерства оборони срср проводив науково-дослідну роботу на тему «Єгоза». Результатом цієї роботи стали спіральні колючі загородження у колишньому радянському союзі — «Єгоза». Саме такий вид загороджень переважно випускається підприємствами України.
Досвід застосування невибухових загороджень в бойових діях у російсько-українській війні
З початком широкомасштабного вторгнення російської федерації на територію України виникла гостра потреба в зупинці просування батальйонних (ротних) тактичних груп противника, сковування дій підрозділів та недопущення прориву лінії оборони, яку займають підрозділи Збройних Сил України.
Для цього інженерні підрозділи Збройних Сил України широко застосовували та продовжують застосовувати до теперішнього часу інженерні загородження, основу яких складають мінно-вибухові загородження й невибухові загородження.
Збройні Сили України використовують різнотипні невибухові загородження, одні — протитранспортні, інші — протипіхотні, проте широкого застосування набули малопомітні дротяні перешкоди (далі — МПП), бар’єрні рубежі типу «Єгоза» та загородження із колючого дроту.
МПП, або «плутанка», на перший погляд здається не зовсім переконливе загородження, проте насправді вона дуже ефективне як проти особового складу, так і техніки противника.
Ще у 2014 році, завдяки вмілому встановленню інженерними підрозділами Збройних Сил України МПП, було підбито, знищено та захоплено не одну одинцю ворожої техніки. Для людини чи тварини, яка потрапила в це загородження, самостійно вибратись з дротяних тенет фактично неможливо.
На цей час МПП застосовується як на танкодоступних ділянках, окремих важливих шляхах (дорогах), так і на берегах водних перешкод (ділянках потенційного наведення переправ), так званих тропах, підступах до опорних пунктів та позицій підрозділів.
Таке дротяне загородження найбільш ефективно використовується в урбанізованій місцевості (населених пунктах), де немає можливості широко застосовувати мінно-вибухові загородження.
