Півтора року тому він випадково з’явився на порозі їхнього будинку на Донеччині, а сьогодні вже пережив кілька передислокацій, атаки FPV-дронами й став улюбленцем усього…
Генерал-полковник Олександр Сирський затримується. Прибувши нарешті до місця неподалік свого оперативного штабу на сході України через дві години після запланованого часу зустрічі, він перепрошує за спізнення. «Ефект несподіваності на війні — це звична річ. Щойно вам здається, що нібито все гаразд, вас накриває шторм», — каже він. Олександр Сирський чітко викарбовує слова в ритмі «стакато», а в його голосі відчувається напруженість. Виглядає виснаженим від стресів, пов’язаних із керуванням операціями на кривавому східному фронті України. «росіяни не ідіоти, — каже він. — Вони не є слабкими. Кожен, хто [їх] недооцінює, приречений на поразку».
Командувач Сухопутних військ ЗСУ, якого колеги описують, як аскетичну людину, просто таки одержиму ретельним плануванням, а також як пристрасного прихильника тренажерного залу (він встановив тренажери навіть у своєму штабі), зробив багато, щоб перехилити чаші воєнних терезів на користь своєї країни. У числі його заслуг дві критично важливі перемоги: зупинення того, що росія вважає «другою армією світу» на самих підступах до Києва у березні, а також подальше витіснення російської армії з Харківської області у вересні. Зараз він відповідає за протистояння приниженій російській армії, яка перегрупувалась і кидає все, що має, на місто Бахмут, що на Донбасі.
росіяни змінюють тактику під керівництвом їхнього нового командувача Сергія Суровікіна.
В інтерв’ю (а їх генерал дає нечасто), він пояснює, що росіяни змінюють тактику під керівництвом їхнього нового командувача Сергія Суровікіна. За його словами, вони атакують меншими за чисельністю, проте добре скоординованими спішеними підрозділами. Це їм дається дорогою ціною, якщо говорити про життя солдат, але це «ніколи не було найвищим пріоритетом для росії». Олександр Сирський прикладає руку до грудей: «Кожну втрату я відчуваю тут, у самісінькому серці».
Генерал-полковник народився у російському місті Владимир, що за 200 км від москви, проте з 1980-х років він проживає в Україні. Він керував підрозділами української армії на майже всіх рівнях, починаючи від взводу. До того, як очолити Сухопутні війська України у 2019 році, він був Командувачем Об’єднаного оперативного штабу ЗС України та зіграв важливу роль у багатьох ключових битвах тоді ще неоголошеної війни з росією.
У структурі командування він кілька разів посідав вище положення щодо Валерія Залужного, якого було призначено Головнокомандувачем Збройних Сил у липні 2021 року. Деякі політичні гравці можуть використовувати за лаштунками цей факт для явних спроб розпалити напруженість між ними. Навіть ходять чутки, що Адміністрація Президента, можливо, схильна до заміни популярного, але незалежно налаштованого генерала Залужного на його колишнього керівника. Такі тріщини в єдності викликали стурбованість у високопоставлених західних військових посадовців. Зі свого боку, обидва генерали заявляють, що повністю довіряють один одному і бажають триматися поза політикою. Генерал-полковнику Олександру Сирському ця розмова неприємна: «Армія поза політикою, — зазначає він. Так має бути і так вимагає закон».
Він здобув освіту разом із багатьма російськими командирами, що не є чимось дивним для представників його покоління. Він закінчив московське вище військове командне училище, що було радянським аналогом американського Вест-Пойнту (Військової академії США). Але на цьому схожість фактично й припиняється. Його власний стиль командування різко відрізняється від радянської та російської ієрархічної практики. Він сповідує натовські принципи децентралізованого командування та наголошує на важливості бойового духу. За його словами, сучасному командиру потрібно постійно бути на зв’язку. Щодня він отримує по 300 повідомлень від солдатів: «Ви повинні відчувати дух армії», — каже він.
У своєму стилі командування Олександр Сирський надає особливого значення елементам введення в оману та раптовості.
У своєму стилі командування Олександр Сирський надає особливого значення елементам введення в оману та раптовості, щоб компенсувати на користь України очевидну перевагу росії у вогневій потужності. Біля Києва, де в певний момент чисельна перевага становила дванадцять до одного не на користь українських сил, він зібрав тимчасові батальйони із представників військових навчальних закладів, а потім використав партизанські групи, щоб перехопити колону постачання довжиною у 64 км, що намагалася пробити шлях до Києва. За його словами, ситуація була вкрай напружена і ворог мав усі шанси в будь-який момент досягти своїх цілей.
На Харківщині генерал-полковник застосовував легкоозброєні мобільні групи, створені ним на основі невеликих підрозділів, вибраних із наявних бригад. Його найамбітніші цілі, а саме звільнення двох ключових логістичних вузлів росіян у Куп’янську та Ізюмі, були досягнуті на п’ятий день. Командир каже, що як і інші, був здивований швидкістю досягнення прогресу. Він вирішив не дотримуватися плану, що передбачав перехід в оборону, а натомість наказав підпорядкованим підрозділам переслідувати якомога далі російські війська, що втікали. У результаті таке «якомога далі» склало 50 км за три дні.
Якби генералові вдалося тоді отримати підкріплення, цілком міг статися ще серйозніший розгром російського фронту на півночі сусідньої Луганській області біля міст Сватове і Кремінна. Але українські сили були зав’язані в боях біля Лисичанського нафтопереробного заводу південніше, і росіяни зрештою змогли зупинити наступ, кинувши в бій тисячі щойно мобілізованих солдат. «Військ завжди не вистачає. Ми практично увесь час воювали в цій війні, залучаючи резерви», — каже генерал.
За його словами, досвід боїв на Луганщині продемонстрував, що призов, організований володимиром путіним, може принести свої результати. Більш-менш добре підготовлені солдати зараз масово з’являються по всьому східному фронту, причому деякі з них прибувають «із глибини росії, зокрема… зі східних регіонів та з Уралу». Генерал-полковник зазначає, що це викликає занепокоєння, але ще більш нагальною проблемою є збереження темпів постачання зброї Україні. Боєприпаси витрачаються зі швидкістю, яку можна порівняти з тією, що була в період Другої світової війни. Битви виграє саме та сторона, яка якомога швидше організує доставку снарядів до гармат.
На запитання про те, якою має бути перемога, Олександр Сирський повторює максималістську заяву, яку постійно проголошує Президент Володимир Зеленський. «Ми переможемо, коли ворога буде знищено, а ми стоятимемо на своїх кордонах», — каже він. Його твереза оцінка поточної непростої ситуації свідчить, що він не впевнений у тому, що це станеться найближчим часом. Протягом найближчого майбутнього Україна демонструватиме, за його словами, «активну оборону». Проте послужний список командувача підказує, що в запасі у нього може бути дещо більш амбітне. Проте генерал-полковник залишається скромним, не розкриваючи подробиць: «Скажу лише, що ми уважно вивчаємо противника. І на кожну отруту знайдеться протиотрута».
Матеріал на основі інтерв’ю з Олександром Сирським підготував Оллі Керролл
