Ця дата є нагодою згадати військовослужбовців, які протягом десятиліть виконували завдання в міжнародних операціях з підтримання миру. Однією з найважливіших сторінок цієї історії стали місії…
Під час останніх розмов Владислав Українець із дружиною Катериною обговорювали ім’я первістка…А днями Катерина разом із сином отримували «Золоту Зірку» Героя України, якою Владислава Українця нагородили, на жаль, посмертно. Він так ніколи і не побачив сина, якого так чекав…
Владислав — командир механізованого взводу окремого мотопіхотного батальйону, загинув 24 лютого. Підрозділ під його командуванням відбивав Антонівський міст поблизу села Раденськ Херсонської області. Було знищено дві одиниці ворожої військової техніки разом із особовим складом. Під час виходу батальйону з оточення разом із підлеглими лейтенант здійснював прорив. Владислав Українець вирішив закріпитись і зайняти оборону з метою забезпечення проходу колони батальйону. Знищив близько 50 ворогів. Рятуючи життя побратимів, потрапив під кулеметний обстріл, зазнав несумісних із життям поранень.
— Я добре знаю, хто такі сучасні українські Герої. Один із них — мій чоловік… Спочатку була надія, що чоловік вижив. Адже ні в моргах, ні лікарнях не могли знайти його тіла. Та, на жаль… — каже Катерина.
