Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
У 1983 році група художників, критично налаштованих проти радянської влади, почала малювати філософські карикатури без слів. Як виявилось, ці шаржі стали зрозумілі всьому світу. За часи незалежності українські карикатуристи виграли понад 2000 призів на Міжнародних конкурсах, такою кількістю здобутків не може похвалитися жодна з країн світу.
Відомий український карикатурист Олег Смаль розповів про початок творчої діяльності, історію становлення жанру в Україні та поїздку на фронт.
«Карикатура — це не тільки про малювання…»
Малювати Олег почав ще з дитинства, а перша карикатура була в підлітковому віці. Коли художник закінчував школу на Волині, його знайомий поет Петро Філюк запропонував розмістити карикатури в газеті «радянська Волинь». І поряд із програмою телепередач були тематичні шаржі Олега на тогочасне телебачення. Але на цьому автор закінчувати не збирався та продовжив своє захоплення в Архітектурному інституті.
— На таких дурнуватих парах, як історія кпрс та науковий комунізм, я використовував конспекти зовсім не за призначенням, а щоб малювати в них шаржі на викладачів. До речі, доволі успішно, поки самі викладачі не бачили цих малюнків, і зі скандалом не закривали виставку, яка була в архітектурній аудиторії. Потім я зрозумів, що на моєму захопленні можна ще й трохи підзаробити, якщо видавати карикатури в пресі.
На початку 90-х карикатура стала професією Олега. Він почав працювати з різними українськими виданнями, як-от: «Київські відомості», «Дзеркало тижня», журнал «Країна». За час творчої діяльності художника в українській пресі було опубліковано близько 15 тисяч його робіт.
— Робота в пресі привчила до дуже швидкого малювання, і це завжди змушує думати, що ти щось не доробив. У мене щодо графічного виконання є хороші роботи, а стосовно суті… то тут важлива реакція людей: якщо сміються та поширюють в інтернеті — то робота вдала.
Взагалі, на думку Олега, карикатура — це доволі специфічний жанр мистецтва, його часто називають навіть демократичним. А основний наріжний камінь те, що карикатура — це не тільки про малювання…
— Мене часто запитують: «Як стати карикатуристом?». А я не знаю, цьому навчити неможливо, я називаю це дефектом психіки. На мою думку, художники іноді краще передбачають події, ніж політики та експерти, тому що вони не «зв’язані» прихильністю до певної політичної партії. Карикатуристи аналізують новини, відфільтровують залишки розуму, поки не залишиться лише ідіотизм, і малюють, а найцікавіше те, що, як правило, вгадують. Наприклад, ще у 2012 році я намалював Януковича за ґратами. Можливо, він формально не в тюрмі, але я впевнений, що в Ростові він у моральній колонії. Ось так ще за рік я передбачив падіння Януковича.
«Схвальні відгуки від наших військових кращі за будь-який гонорар»
З початком широкомасштабного вторгнення рф основний акцент творчості художника перемістився на війну. На думку Олега, висміяне вже не може бути страшним.
— У нас почала домінувати воєнна тема, зараз рука не піднімається малювати щось відсторонене, особливо зважаючи на такий швидкий перебіг подій. Нам треба доволі оперативно реагувати на всі зміни в інформаційному просторі, але все-таки сподіваємось, що зовсім скоро війна закінчиться, і ми зможемо повернутися до вічних тем: пиво, кохання, рок-н-рол.
Олег вважає, що ми точно виграємо в цій війні, і не тільки тому, що наша армія найкраща — це і так для всіх аксіома, а ще з тієї причини, що в нас є почуття гумору.
— Я довіряю книгам про війну, в яких присутній сміх. Для мене більше правди у книзі Ярослава Гашека про солдата Швейка, ніж у Толстого з його прославленим «Війна і світ». Гумор — це захисний рефлекс, і я в цьому пересвідчився особисто.
Кілька років тому Олег їздив зі своєю виставкою карикатур по передовій та разом зі своєю командою проїхав майже всією тодішньою лінією фронту. Він узяв файли зі своїми малюнками і уважно спостерігав за тим, як реагують солдати на його творчість. Одночасно із цим він малював портрети солдатів, прямо на «колінці» під мерехтливою лампою бліндажа.
— Я тоді трохи хитрував і обирав для карикатури солдата з найхарактернішими рисами: вусами, бородою, і поки вони були зайняті переглядом моїх малюнків, швидко малював. Згадую навіть, як у Станиці Луганській один командир роти з позивним «Гоша» телефонував мені потім і казав, що відправив малюнок своїй дружині, і вона поставила його в рамку. Такі відгуки для мене кращі за будь-який гонорар.
Наприкінці розмови художник побажав нашим захисникам, щоб кожен із них прокинувся вранці і зрозумів, що військову форму можна зняти й повісити до шафи, адже війна закінчилась! З перемогою повернутися додому і зайнятися тим, що любиш, хоч риболовлею, хоч грою в шахи. Зрозуміти, що війни більше немає — подивитись на небо і побачити літаки, які не несуть смерті.
Фото Дмитра Юрченка
