Пошкодження можуть ускладнити переробку, зберігання й відвантаження нафти. У ніч на 11 листопада Сили оборони України завдали удару по одному…
Військово-медичний клінічний центр Західного регіону вже вписав свої рядки в сучасну історію України. Тут поставили на ноги, вилікували і повернули до рідних живими і здоровими тисячі українських воїнів. Однак до цього часу військовий госпіталь не мав історичної дати заснування закладу.
Історики дослідили це питання і встановили дату — 19 серпня 1659 року. Цим днем датований документ — фундаційний диплом про заснування госпіталю у Львові на місці, де нині розташований ВМКЦ ЗР. Спорудити тут шпиталь для вояків і монастир для ченців ордену Боніфратрів, які здавна опікувалися хворими і пораненими воїнами, вирішив Ян Собеський. У 1659 році майбутній король Польщі був коронним хорунжим.
У своїй статті «Давня історія львівського військового госпіталю» в журналі «Військово-науковий вісник» Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного автори Ігор Ільницький, Володимир Книгиницький і Вадим Пашковський наводять запис із фундаційного диплома:
«Ян з Собешина Собєський, хорунжий Коронний. Староста Яворівський. Відомо цим моїм писанням, що я натхненню Божому і побожності моїй до Закону Отців Боніфратрів вчинити хочу. [ ] Задумав вже згадуваному Святому Закону і їх Конвенту у Львові, Шпиталь, в якому б творінню Предвічного і членам Христовим, тобто людям хворим [та] убогим [які] порятунку в здоров’ї потребують, служити могли, закласти. [ ] Діялося у Львові, дня 19 місяця серпня, Року Божого 1659. Ян Собєський, хорунжий Коронний, рукою власною».
У дослідників є архівна копія збереженого фундаційного диплома. У ньому Ян Собеський також зазначає, що «…ясновельможний отець Ян Тарновський Архієпископ Львівський, абат Могилівський, церквицю на передмісті Галицькому Львівському, під титулом Святого Лаврентія побудовану використати дозволив».
— За документами видно, що на території, де сьогодні розташований Військово-медичний клінічний центр Західного регіону, з 1659 року будувався шпиталь для убогих як військова лічниця. Далі фундатором було видано низку документів, якими він забезпечував економічну складову діяльності шпиталю та уточнення категорій осіб, яких приймали на лікування. Особливу категорію становили військові, — зазначають автори статті.
Керівником шпиталю було призначено львівського лікаря Людвіка Валеріана Алембека. Будівельні роботи набули більшого масштабу, коли Ян Собеський став польським королем. Закінчення спорудження комплексу датується 1696 роком. У тому ж році король Ян III Собеський помер. Пам’ять про нього залишилися у вигляді родинного герба Собеських, який розмістили над аркою входу до костелу з боку вулиці Личаківської. Він зберігся до наших днів.
Змінювалися влади, зростали і зникали імперії. Госпіталь перебудовувався і добудовувався, однак у його стінах весь цей час працювали медики, які лікували і військових, і цивільних пацієнтів.
— І до сьогодні середньовічні монастирські споруди входять у комплекс сучасного військового госпіталю, який розбудували в новітній період історії. Слушною є ремарка Віктора Гуменного, що це «рідкісний випадок в історії Львова, коли призначення будівлі відповідає її сучасному використанню», — підкреслюють автори дослідження. Історики вважають, що після нашої перемоги варто провести реставраційні роботи у храмі святого Лаврентія та створити спочатку виставку, а потім і музей історії військової медицини України.
