Важливу роль відіграла також змога обрати посаду — рекрутери бригади запропонували чоловіку вибір з низки вакантних посад і він обрав посаду оператора НРК….
…Перед розстрілом їх заводили в клуню та роздягали. Потім підводили до ями і строчили по них із кулеметів. Пізно ввечері 21 листопада розстріляли перших 25 старшин. Хорунжий 3-ї стрілецької дивізії Армії УНР Григорій Спартак згадував ті події: «Протягом цієї ночі весь час було чутно кулеметну стрілянину — це розстрілювали наших полонених. Коли вивели на розстріл першу партію, то чути було, що співають «Ще не вмерла Україна…»
Так 101 рік тому більшовики почали розстріл вояків Волинської групи Армії УНР, яких вони взяли в полон 17 листопада 1921 року поблизу містечка Базар на Житомирщині. Там відбувся останній бій групи із більшовицькими військами. У ньому 1000 виснажених вояків-повстанців протистояли кількатисячному, добре озброєному більшовицькому війську. Бій відбувся в межах Другого Зимового походу Армії Української Народної Республіки.
Другий Зимовий похід, або ж Листопадовий рейд — партизансько-повстанська операція Армії УНР, що була організована в жовтні-листопаді 1921 року. Її мета — підняти збройне повстання проти більшовицької окупаційної влади та відновити українську державність.
24 жовтня 1921 року Головний отаман Армії УНР Симон Петлюра видав наказ про початок походу й антибільшовицького повстання. За день до того він призначив Юрка Тютюнника командувачем Української повстанчої армії.
Першою в похід вирушила Подільська група. Головна її частина перетнула польсько-совєтський кордон у ніч з 25 на 26 жовтня 1921 року. Завданням цієї групи було пройти між червоноармійськими підрозділами в районі Бар — Хмільник — Вінниця — Житомир і відвернути увагу більшовиків від повстанських сил — Волинської групи. Планувалося, що обидві ці групи з’єднаються в районі Малин — Чоповичі — Радомишль.
Головні надії у Другому Зимовому поході покладалися на Волинську групу. Вона мала стати основною ударною силою. 4 листопада вояки перейшли польсько-совєтський кордон. Передусім планувалося взяти Коростень. На певний час вдалося захопити міський залізничний вокзал і склад зі зброєю. Крім того, випустили 470 політичних в’язнів, розстріляли чекістів і розігнали міліцію. Проте втримати місто не змогли і рушили вглиб України для об’єднання з Подільською групою.
Однак в умовах постійних боїв просування повстанців дедалі ускладнювалося. Не сприяла також і погода. Сильні морози мали катастрофічні наслідки для погано взутих і вдягнених вояків — майже всі обморозили ноги. Тому командування групи вирішило повертатися до Польщі. Та ситуацією скористалися червоноармійці, які оточили повстанців біля села Малі Миньки на Житомирщині.
Уранці 17 листопада зав’язався бій. Червоній кінноті Котовського вдалося розділити українську колону на декілька частин і розбити її. Українські вояки билися до останнього набою. Котовці рубали нещадно — і поранених, і беззбройних їздових. У нерівному бою загинули понад 400 повстанців, 537 потрапили в полон.
18 листопада їх перевели до містечка Базар. Котовський і Гаркавий провели допит. Тих, хто відповідав українською, наказували розстріляти. Котовський «обіцяв взяти всіх охочих, як хоробрих і завзятих бійців, до своєї кінноти». На це рядовий Степан Щербак відповів: «Я козак 6-ї Січової стрілецької дивізії Щербак!.. Від себе і козаків, яких я знаю, кажу вам: ми знаємо, що нас чекає, і ми не боїмося смерти, але до вас служити не підемо!»
За даними протоколу більшовиків, у бою було вбито понад 400 українських вояків і захоплено в полон 537 осіб, зокрема й поранені. Усього перед ЧК постало 443 особи, решта — померли до приходу комісії. ЧК постановило розстріляти як злісних бандитів 359 осіб.
Могилою для вояків Армії УНР стала глибока яма, яку напередодні за чекістським наказом викопали місцеві селяни.
Усього під Базаром було розстріляно 361 учасника Волинської групи. Не вбили тоді лише близько сотні колишніх солдатів червоної армії. Їх більшовики відправили у вантажних вагонах до Києва для додаткових допитів в Особливому відділі ЧК. Там більшість із них і загинула — у камерах або від кулі.
…Сьогоднішня стрічка українських новин є дуже подібною до історичних матеріалів 100-річної давнини. Убивства українців, їх катування, депортація, знущання над ними — методи московських окупантів незмінні. Водночас незмінна і сила духу нашого народу. І всім своїм ворогам кожний захисник може відповісти словами вояка Степана Щербака: «Коли ж ви повбиваєте нас, то знайте, що за нас вам помстить весь український народ!»
Підготовлено за матеріалами Українського інституту національної пам’яті.
