Це формує спадкоємність та власну військову традицію. 6 грудня 2025 року Президент України присвоїв 152 окремій єгерській бригаді Сухопутних військ Збройних Сил України…
«Херсон — це Україна!» Місцеві українці впевнено визначили справедливість цього гасла і належність Херсонщини до України вже 105 років тому. З політичних сил, які змагались за владу 1917 року, херсонці твердо підтримали саме Українську Центральну Раду. Упродовж року багатолюдні зібрання херсонців кілька разів рішуче висловлювалися на підтримку органів української революційної влади — Центральної Ради та Генерального Секретаріату — і територіальної цілісності України.
Реакція української спільноти Херсона на революційні події в колишній російській імперії була блискавичною — вже 5 березня, наступного дня після отримання в місті звістки про повалення царату, науковець і громадський діяч Нестор Малеча закликав українців гуртуватися і творити власне майбутнє, позаяк вільна Україна потребувала спільної праці її народу. Так було покладено початок існуванню херсонського громадсько-політичного товариства «Українська Хата», головною метою якого визначили «відродження українського народу і придбання йому відповідних часу прав у державі російській».
Активність учасників товариства надихнула ширші народні маси херсонців, які відгукнулися на заклик провести в місті українську політичну маніфестацію. 16 квітня 1917 року на ній зібралися близько 25 тисяч демонстрантів — військові з підрозділів Херсонського гарнізону, учні місцевих навчальних закладів, робітники, службовці та селяни.
О 12 годині стали всі збиратись, і ось на майдані показався відділ кінних козаків у старовинному запорізькому вбранні, з бунчуком і чудовим шовковим українським прапором. Попереду лави їхав на білому гарному коні в гетьманському вбранні з булавою в руці сивоусий смаглий козак. Гучне «Слава» довго лунала на майдані, і утворилась ілюзія, що ніби на свято прибули справжні козаки-запорожці… (Микола Чернявський про демонстрацію 16 квітня 1917 року в Херсоні (за публікацією «”Херсон — це Україна”: сказано ще у 1917 році» херсонського краєзнавця Дементія Білого)).
Під жовто-синіми прапорами, яких нарахували більше ніж 30, і співаючи українські національні пісні — «Україна», «Ще не вмерла Україна» й «Заповіт» — колона маніфестантів пройшла містом і провела велелюдний мітинг на центральній площі. На ньому міський голова Херсона Євген Яковенко вперше звернувся до містян із вітальним словом українською мовою. Піднесення городян було надзвичайним, лунали гасла «Автономія Україні», «Нехай живе вільна Україна», «В рідній школі — рідна мова», «В вільній Україні — українське військо».
Херсонський краєвий з’їзд селян-хліборобів, зібравшись у місті Херсоні … щиро вітає Українську Центральну Раду в Києві як єдиного виразника волі народу Українського (Вітальна телеграма Херсонського обласного з’їзду громадян-хліборобів до Центральної Ради).
Невдовзі прагнення маніфестантів почали закріплювати у своїх постановах офіційні зібрання. Так, уже 6–8 травня (23–25 квітня за старим стилем) 1917 року в Херсоні відбувся селянський з’їзд Херсонської, Таврійської та Катеринославської губерній, понад 1000 делегатів якого висловилися за національно-територіальну автономію України. У вітальній телеграмі до Української Центральної Ради учасники з’їзду визнали її «єдиним виразником волі народу Українського». Однією з резолюцій вони закликали Центральну Раду розробити статут автономії України і вислати його до Установчих зборів.
Краєвий з’їзд висловлює домаганє, щоб Україна мала повну національно-територіальну автономію… Українська Центральна Рада має виробити статут про автономію й післать його в Установчі збори. … Закінчено з’їзд проголошенням «слави Україні» (Інформація про селянський з’їзд у Херсоні 6–8 травня 1917 року та його резолюції).
Прагнення Центральної Ради до автономії України підтримали також інші крайові зібрання Херсонщини. 9 липня (26 червня) в Херсоні відбулися збори повітового земства, які ухвалили, що Україна має стати національно-територіальною автономною одиницею у складі майбутньої демократичної федеративної російської республіки. З огляду на це вони визнавали вимоги Центральної Ради «правдивими» й обіцяли українському революційному парламенту всебічну моральну та матеріальну підтримку.
Коли назрів конфлікт Центральної Ради з тимчасовим урядом росії, херсонці твердо виступили на боці українських органів центральної влади. Одним із яскравих проявів цієї позиції стали ухвали багатолюдного робітничого віча, яке відбулося 7 вересня (25 серпня) 1917 року на одному з херсонських заводів (заводі Гуревича).
Признати Українську Центральну Раду та її Генеральний Секретаріат найвищим органом державної влади на всій Україні і підтримувати Центральну Раду та її Секретаріат в усіх її заходах щодо повного визволення, організації і задоволення потреб трудящого люду усіх націй України (Постанова робітничого віча на заводі Гуревича у Херсоні 7 вересня 1917 року).
Понад 400 робітників цього зібрання висловили рішучий протест проти територіального поділу України, який передбачався інструкцією російського тимчасового уряду, і наголосили на необхідності приєднання Херсонщини до тієї частини України, «на котрій порядкує Українська Центральна Рада та її Генеральний Секретаріат».
Невдовзі такі само ухвали прийняв також Херсонський повітовий селянський з’їзд, який відбувся в Херсоні 3–5 жовтня (20–22 вересня) 1917 року. Його учасники постановили, що Українська Центральна Рада і Генеральний Секретаріат є «верховними революційними органами всієї України», а також рішуче опротестували поділ України на дві частини. Селяни Херсонщини наполягали, що на Херсонську губернію має поширюватися влада саме Генерального Секретаріату Української Центральної Ради.
Протестувати проти поділу України на частини і вимагати негайного приєднання Херсонської губернії як невід’ємної частини України до тієї землі, на яку поширюється влада Української Центральної Ради та її Генерального Секретаріату. (Резолюція Херсонського повітового селянського з’їзду, 3–5 жовтня 1917 року).
Таке визнання українського революційного парламенту та сформованого ним уряду найвищими органами державної влади в Україні стало важливим кроком на шляху до проголошення української держави у формі демократичної республіки. Підтримка, яку отримувала Українська Центральна Рада з усіх регіонів України, зокрема і з Херсонщини, дозволила зрештою ухвалити 20 листопада 1917 року ІІІ Універсал, який проголосив Українську Народну Республіку.
Українці Херсонщини разом з іншими радо вітали цю подію. 15–16 грудня 1917 року в Херсоні відбувся Херсонський губернський з’їзд рад робітничих, солдатських та селянських депутатів, волосних та повітових земств, міських дум, який визнав владу Центральної Ради та Генерального Секретаріату і затвердив персональний склад Херсонського губернського секретаріату, підпорядкованого українському центральному уряду.
Як бачимо, 1917 року громада української Херсонщини впевнено рухалась у руслі української національно-демократичної революції з тією само швидкістю, що й уся Україна. Херсонці визнали законними органами вищої влади в Україні Центральну Раду і Генеральний Секретаріат, виступали за національно-територіальну автономію України та її територіальну цілісність, а потім підтримали проголошення Української Народної Республіки. Херсон був, є і буде українським — таким було рішення херсонців понад століття тому, таким воно є нині.
Ілюстрації з відкритих джерел
