Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Цю невелику історію мені розповіла в нещодавно звільненому Високопіллі жіночка, на ім’я Валентина, після того як я почув, що вона називає свого величезного кудлатого дворового пса «москалем». У пані Валентини і її чоловіка Валерія я залишався ночувати, коли відвідував це селище на тільки-но звільненій Херсонщині.
Родина їхня велика та працьовита. Садиба акуратна й доглянута. Дім, хоч і не нової побудови, але в гарному стані й залишився одним із найменш пошкоджених «прильотами» на їхній вулиці. Господарі — пенсіонери, їхні діти й онуки виїхали із захопленого Високопілля. Господарі залишались у селищі й під час російської окупації, яка тривала пів року. Тож усе, що тут відбувалось, вони пережили, і з нетерпінням чекали на українську армію, як і тисячі наших співвітчизників на тимчасово непідконтрольних територіях.
Чому ж господиня називала свого величезного кудлатого й дуже лихого дворового собаку «москалем»? З цього приводу вона розповіла навіть дещо кумедну історію. Насправді пес має прізвисько Рей і він увесь час гідно несе свою собачу службу, охороняє від непроханих гостей господарство Валентини й Валерія, але одного разу, як кажуть, «зробив промах».
У Високопіллі російські окупанти свого часу зосередили чимало військ. Серед них були різні підрозділи: і «десантура», і «буряти», і представники окупованого Донбасу, які залюбки служать росіянам. Як розповідають мешканці селища, перебуваючи на захоплених територіях, ці «данєцкі» люто ненавидять місцеве населення, щиро втішаються, що росія та війна прийшли в інші області України, радо грабують і мародерять.
Частина приватного сектора, де мешкає згадана родина, була «зоною відповідальності» одного з підрозділів «данєцких». Декілька чоловіків з-поміж них постійно нишпорили по подвір’ях, будинках, гаражах, сараях і погребах, покинутих господарями обійсть. Вигрібали все, що їм подобалось. Будинки, де залишалися мешканці, вони спочатку не чіпали, але згодом добрались і до них. Могли зайти у двір чи дім і просто відібрати те, що сподобали.
До пенсіонерів Валерія й Валентини намагалися зайти декілька разів. Величезний пес у дворі, який люто гавкав і гарчав, зупиняв непроханих гостей. Лише коли хтось із господарів міцно тримав Рея за ошийник, можна було зайти в будинок.
Десь за місяць від початку окупації Високопілля одна з груп загарбників (саме з представників «данєцких») пішла по всіх заселених будинках учергове «перевіряти документи». Насправді мета їхня була — детальніше роздивитися, що можна намародерити там, де ще є господарі. Зайшовши у двір пенсіонерів, поки пан Валерій тримав за ошийник Рея, який люто гарчав на «візитерів», старший цієї групи зразу ж заявив, що собаку варто прив’язати десь за будинком, бо наступного разу вони просто його пристрелять.
У складі цієї «ревізійної групи» від окупантів був один брудний і бридкий чолов’яга, якого бачили на вулицях постійно напідпитку. Побачивши, що в господарів виноград оплітає майже увесь двір, він почав вимагати домашнього вина чи самогону. Але старший гримнув на нього, і обійшлось без чаркувань.
Господар того ж дня переніс буду Рея далі вглиб двору, щоб він не міг діставати до проходу в будинок: собака гарний, розумний, і буде дуже шкода, якщо наступного разу напівп’яні покидьки його пристрелять, як це зробили з іншими псами в кількох інших дворах селища. Тепер Рей міг заскакувати через невисокий паркан у палісадник із квітами, який межував із двором сусідів.
У Високопіллі місцеві мешканці здебільшого від сусідів не відділялися великими парканами, майже скрізь тут натягнута садова дротяна сітка, біля якої широкою смужкою ростуть кущі та квіти. Так було й на подвір’ї згаданої родини. Пес зразу ж заскочив у кущ квітів і навалив біля нього величезну купу.
За кілька годин, коли пенсіонери сіли вечеряти, у дворі почав несамовито гавкати й гарчати прив’язаний собака. Коли вони вийшли подивитися, що там трапилось, то побачили, як до покинутого сусідського двору в буквальному розумінні ввалився той «данєцкій воїн». Це був рашист, який удень вимагав від господарів випивки. «Вояка» ледве стояв на ногах і осоловілим поглядом щось шукав на подвір’ї.
Тут його погляд впав на двір пенсіонерів і він, незважаючи на клумби й сітку, почав продиратись прямо на Рея. З його фрази, яка складалась здебільшого з одних матюків, стало зрозуміло, що «боєць» десь загубив… власний автомат. І він підозрює, що зброя у дворі пенсіонерів, вони повинні її терміново віддати, налити йому ще горілки, бо зараз їх постріляють просто тут його друзі.
Озвучені погрози були доволі реальними, адже випадки, коли загарбники нізащо розстрілювали мирне населення, були в усіх високопільців на слуху. А ще був величезний ризик, що розлючений собака зараз просто обірветься з прив’язі та просто загризе «данєцкого». І тоді насправді «бойові побратими» розстріляють і пса, і його господарів…
Слова про те, що пішов від них ще тверезим і тоді був з автоматом, окупант просто не сприймав. П’янюга зігнув сітку огорожі й почав перелазити у двір, але перечепився і з усієї сили полетів фізією в собаче лайно на клумбі. Впав і відключився. Разом із його падінням раптово завмер і Рей, і пенсіонери.
Далі господар підійшов до лежачого, щоб побачити, чи той живий, і виявилось, він просто заснув… А собака теж підбіг до нього, обнюхав і лизнув руку.
Чому так трапилось, господарі відповіді не мають, адже до того пес люто гарчав на будь-кого з чужинців, особливо у військовій формі і зі зброєю. Запах алкоголю взагалі більшість собак не переносять і стають агресивними, а тут трапилось навпаки. Чи, можливо, щось у Всесвіті сталось, що Рей сприйняв цей момент як випадок, що людині погано і їй потрібна допомога. Собачі мозок і душа — загадкові.
Далі господар зачинив у сараї собаку та сходив на блокпост окупантів у кінці вулиці, щоб ті забрали свого «мертвого побратима».
А Рей і далі справно охороняє обійстя, гавкає люто на всіх чужинців, але отримав відтоді нові прізвиська — «москаль» і «зрадник».
Фото автора
