Усі пʼять суден поки що базуватимуться у Великій Британії, а після закінчення війни братимуть участь у розмінуванні акваторії Чорного моря…
Сили оборони України вже звільнили від російських окупантів близько трьох тисяч квадратних кілометрів на півдні України. Вже багато населених пунктів знову під Українським прапором. Чимало з цих міст і селищ русня майже стерла з лиця землі.
Кореспонденти АрміяInform побували на Херсонщині, де піхотинці з окремої Степової бригади розповіли, як звільняють від окупантів українську землю.
«Командування грамотно спланувало операцію, ми застали росіян зненацька»
Білогірку, що в Херсонській області, росіяни окупували ще на початку широкомасштабного вторгнення. Після окупантів у селі не залишилося жодної вцілілої будівлі — тікаючи, вони кидали техніку та мінували все, що траплялось їм на шляху, а після російські загарбники зруйнували артилерією село повністю, бо дуже кортіло повернути втрачені позиції.
За цей населений пункт точилися страшні бої, але саме він став одним із ключових, що потім дав змогу розвинути успіх на цьому напрямку.
— Ще кілька днів тому ми б так просто тут не йшли, — показуючи останні прильоти, розповідає командир підрозділу з позивним «Носоріг». — Наше командування грамотно спланувало операцію, в результаті чого ми застали росіян зненацька.
За його словами, характер мінування та розташування ворожих позицій свідчить про те, що основний удар вони очікували з боку річки. Але наші війська зайшли з іншого боку та взяли цей населений пункт. У такий спосіб наші військові залишили окупантам тільки один вихід — тікати геть. І вони тікали. Ворога тут ніхто не жалів: піхота, десантура, морпіхи, артилеристи — це була спільна операція Сил оборони. Як результат — кількасекундне відео з Давидового Броду на початку осені, піднятий державний стяг і обережні надії на успіх. Тоді вільний Херсон ще здавався мрією, яку українські воїни втілили в життя дуже швидко.
Парк трофейної техніки поповнюється
Далі наша творча група побувала на колишніх позиціях російських загарбників на звільнених територіях, а точніше — псковських десантників.
Командир іншого підрозділу бригади з позивним «Каменяр» розповів, що вибити ворога було не просто, окупанти певний час чинили спротив та намагалися контратакувати.
— Їм (росіянам. — Авт.) регулярно давали підсилення, найімовірніше, це були мобілізовані, таке відчуття, що вони намагались їх навчати просто під час бойових дій, — розповідає оборонець.
Він додає, що росіяни певний час намагались контратакувати, проводили штурмові дії, дуже часто обстрілювали наші нові позиції розрахунками ПТРК.
— На щастя, всі мої хлопці з роти вціліли під шквальним обстрілом ворожих танка та САУ, які працювали під час нашого штурму, — натхненно розповідає «Каменяр».
Тікаючи, окупанти залишили чимало своєї техніки. Зокрема БМП-3, яка воювала проти наших військ у Маріуполі, про що засвідчила флешка з відео, яку наші захисники знайшли всередині машини.
— Ця «беха» нова й майже ціла. Поруч стоїть ще один російський танчик. А ще довкола чимало ворожої техніки, яку українці перетворили на брухт. Уже зібрали десятка два їхніх гранатометів. А техніку відправимо на завод, відремонтуємо, а потім нею ж їх і битимемо, — запевняє «Каменяр».
За словами «Каменяра», справжнім героєм він особисто вважає командира підрозділу з позивним «Трос». Адже саме він «більше за всіх бачив русню», яка намагалась противитися «жесту доброї волі».
«Тросом» виявився хлопець, який увесь час супроводжував нашу групу й жодного слова не розповів про себе. За його словами, погодився виділити нам час лише для того, щоб скористатись нагодою й побачити побратимів.
«Трос» і його героїчні хлопці…
— Не згоден. Нічого особливого не робив, але мої хлопці — то моя гордість. А також і мій учень, який зараз у Швейцарії працює фізиком («Трос» до війни був викладачем з фізики. — Авт.). Він організував фонд для підтримки нашої країни. Отакий собі фідбек, — усміхаючись, розповідає «Трос».
Так і не вийшло дізнатись у командира, чому саме його побратими «зліва» так йому вдячні. Здається, природна скромність — новий «ген», притаманний українським захисникам.
Пересуваючись перевіреною від «сюрпризів» стежкою, військові цього підрозділу розповіли, що їхні нові позиції — це вже колишні російські позиції, а сам фронт «перелетів» на десятки кілометрів за лічені години. Але до цього окупанти постійно намагалися контратакувати, накривали вогнем, встановлювали мінно-вибухові загородження.
— Наше завдання було дійти сюди під вогнем ворога, зайти й закріпитися на цій території. Звичайно, вони дуже пручались, бо ця дорога була дуже важлива для них на цьому напрямку, але ми витіснили їх. Стійко утримували позицію й показали їм міць української піхоти та арти, — розповідає «Трос».
Mastiff витримав постріли російських ПТУРів
Військовий згадує, що, окрім усього, найчастіше ворог по них відпрацьовував із ПТУРів.
— Під час наступу в полі залишилися без ходу дві броньовані машини Mastiff. Я заліз усередину та спробував перезарядити кулемет. У цей момент у машину влучив ПТУР русні, але Mastiff витримав, як бачите, живий, тож це досить надійна техніка. Ставлю вподобайку, — зазначив, усміхаючись, «Трос».
Загалом, позиції підрозділу «Троса» вирізняються кількістю російських десантників навпроти. Як днями «рашенпропогандістен» зазначали, що «с этого направления, ту часть боеспособных подразделений, закаленных в боях в Херсоне (а это, на всякий случай, наша гордость ВДВ), можем перекинуть на Донецкое направление»…
— Ага, перекинули. Їхні позиції завалені трупами. «псковських» треба було давно вже вивезти, бо страшенно тхнуть, — вже серйозно додав «Трос».
Коли хлопці розповідають про вбитого ворога, всі беземоційно кажуть лише одне: «мертві вони нам не вороги».
— Воювати їх навчили, але забули пояснити, за що саме. Це не «чмоні», не «мобіки». Це противник, який знає, як вбивати. І ми в жодному разі не будемо їх недооцінювати. Але не зупинимось їх нищити, допоки не буде наша країна вільною, — додав «Трос».
Наші захисники кажуть, що рашисти відступлять або підуть на переговори, тільки відчувши силу. Вони впевнені, що саме українці нарешті привчать їх до прописної істини — «геть з України, москаль некрасивий». Всі герої нашого репортажу щодо планів на майбутнє відповіли по-військовому: «Надалі виконуватимемо поставлені завдання, ефективно вражатимемо ворога». Стандартна відповідь неординарних персонажів. І про кожного з них ми невдовзі окремо розповімо, бо всі українські захисники різні, але унікально схожі своїм скромним «та що я, от мій побратим!». Наше суспільство та прийдешні покоління мають дізнатись історію кожного воїна-героя, які б’ються за право бути вільними.
