Відео про порятунок подружжя оприлюднив підрозділ Департаменту активних дій ГУР МО України KRAKEN. Валентин Андрійович із дружиною Людмилою Миколаївною 29 серпня хотіли…
Отримавши бойове завдання, екіпаж М777 висувається на вогневі позиції. Після прибуття на місце половина розрахунку встановлює гармату, решта — готує снаряди. Лічені хвилини, і час націлювати 155-мм гаубицю. А далі починається справжня краса…
Коли спостерігаєш за роботою українських артилеристів з розрахунку гармати М777, здається, що вони пройшли неабияку школу, аби досягти такої злагодженості та професіоналізму в кожному русі. Однак це не так. Як розповідають наші бійці, готувалися вони лише декілька днів і після злагодження приступили до бойового застосування.
— Раніше я працював на «Гіацинті», тому маю із чим порівнювати. Скажу одразу: це куди ефективніша гармата. Тут все простіше й легше, можна сказати, що вона має власний розум, — ділиться враженнями від роботи на М777 заряджаючий Микола. — Навчатися довелося «на ходу». Часу обмаль, а завдань чимало, тож вже на 3-й день знання перевіряв на практиці одразу в бойових умовах. І з першого виїзду мали перші успіхи.
Військовий із гордістю і шаленим поглядом, за який отримав псевдо «Маніяк», демонструє знаки на стволі гаубиці — їх чимало і кожен позначає якийсь трофей, здобутий артилеристами у бою. Серед них є ворожі САУ, зенітні ракетні системи С-400, склад з БК, БМП і танки.
— Коли кількість «затрофеєного заліза» перевалила за 50, ми перестали робити знаки — вони просто вже не поміщалися на гарматі. Тож останню позначку було нанесено десь чотири місяці тому, — з гордістю говорить воїн.
«Маніяк» каже, що за весь час найважчими були дні, коли вони були в районі Миколаєва.
— Коли тільки заїхали туди, на нас почали полювати. Прилітало часто, тому робота була дуже інтенсивна. За день ми вистрілювали по 125–130 снарядів. А ще постійно рухалися, адже більше як п’ять хвилин на одному місці не були. Що стосується трофеїв, то найбільшою гордістю, певно, є ЗРК С-400. Як відомо, вони далекобійні та скорострільні й нам вдалося їх знищити завдяки чудовому корегуванню вогню, а також через те, що вони затрималися на одному місці. Тож ми не впустили свого шансу, — пояснює Микола.
Бойовий розрахунок гармати діє оперативно та злагоджено. Не останню роль в успішному виконанні завдань відіграє взаємозамінність кожного з них.
— Я вже побував майже в кожній ролі, крім командира, тому в разі потреби зможу замінити когось з побратимів, — каже «Маніяк». — А загалом всі ми — велика та дружна професійна родина, де звикли підтримувати один одного як добрим словом, так і розуміючим мовчанням. Ми пережили чимало, але й надалі готові вдень і вночі, у спеку й у лютий мороз у режимі нон-стоп виконувати свою роботу. Не заради позначок на гарматах, а заради тих, хто на нас чекає.
Військовий каже, що останнім часом часто мріє про те, як після перемоги він повернеться на рідну Львівщину, одружиться й обзаведеться дітками. Ось такі кольорові й надзвичайно теплі плани на майбутнє вимальовує у своїй уяві Микола. І саме вони зігрівають його в холодному окопі та надають сил щодня на полі бою відтісняти ворогів із рідної землі.
