У Києві суд визнав винним заступника директора приватного коледжу за схему виготовлення фальшивих довідок про навчання в аспірантурі для військовозобов’язаних. Вирок ухвалив Солом’янський районний суд…
Перша світова війна призвела до багатьох змін у світі, зокрема і до розпаду імперій. Австро-Угорську вона теж зачепила: українці, які проживали на її землях, вирішили, що, як писав згодом Василь Стефаник, «настав і наш час мати власну державу».
«Домагаємось прилучення всіх українських земель до Української Держави…»
Вересень 1918 року. На теренах Галичини ледь не щодня відбуваються стихійні мітинги-протести. Протестують всі народності, які тут мешкають. За кількістю мітингувальників лідирують, звичайно, поляки, оскільки їхня громада найчисленніша — 55 відсотків від усього населення регіону. Вони вимагають для себе превілегійованого становища, але українці, яких тут теж чимало, не погоджуються. Врешті-решт у Львові збираються Народні збори. Їх делегати представляють українські громади і засуджують наміри Польщі приєднати до себе Східну Галичину. У резолюції, ухваленій Зборами, сказано:
«Всі українці Снятинської Землі протестують урочисто і привселюдно проти всяких змагань якого-небудь прилучення Східної Галичини до будучої Польщі, укріпляють свій протест народною присягою, що ані ніхто із живих Українців повіту, ані ніхто із їх потомків ніколи-преніколи не узнає польської приналежності державної, ні то польського суверена, будь ним князь, великий князь, король чи президент або який репрезентант тої польської держави, що дальше пятнують всяку через польських політиків форсовану комбінацію прилучення Східної Галичини до Польщі як нужденний політичний морд всеї української нації в Галичині, а урочистою клятьбою одностайно і однодушно зобов’язуються всім таким насильним змаганням супротиставити силу діла до останньої краплі крови».
На засіданні Австро-Угорського парламенту представник українства Євген Петрушевич акцентує увагу парламентарів на становищі українців і говорить про необхідність змінити до них ставлення, заявивши, що «ми теж люди»: «Ми вже нині рекламуємо для себе нічо інше, як найсвятіше для кожного народу право на злученє всіх українських земель в одну українську независиму державу, і домагаємося прилучення всіх українських земель Австро-Угорської монархії, в сім числі також українських земель положених в Угорщині, до Української Держави».
«Багаті не пануватимуть над бідними…»
Незабаром імператор Австро-Угорщини Карл І закликає народи імперії створити власні державні утворення та увійти до оновленої Австро-Угорської монархії. Східна Галичина стає епіцентром боротьби між поляками та українцями за власну державність. 18 жовтня 1918 року у Львові, за інформацією Українського інституту національної пам’яті, з представників українських парламентарів, духівництва та студентства утворюється Українська Національна Рада на чолі з Євгеном Петрушевичем, яка наступного дня оголошує про створення на теренах Східної Галичини, Північної Буковини та Закарпаття єдиної української держави. УНР була вищим органом влади ЗУНР. Однак у Кракові утворюється один із центрів об’єднавчих процесів поляків — Польська ліквідаційна комісія, яку очолював Вінцентій Вітос. Поляки вважали терени Галичини невід’ємною складовою майбутньої Польської держави. Остаточно вирішити належність території мала сила зброї. Завдяки рішучим діям сотника Українських січових стрільців Дмитра Вітовського українські військові зуміли випередити поляків на два дні та успішно провести 1 листопада 1918 року збройне повстання у Львові, відоме як Листопадовий чин або Листопадовий зрив, захопивши основні стратегічні об’єкти міста: ратушу, пошту, австрійські військові казарми, залізничні вокзали. Українська влада проголошується у Станіславі, Тернополі, Самборі, Стрию. За кілька днів ЗУНР ухвалила звернення до громадян. У ньому було сказано:
«У новоствореній державі не буде поневолення нації нацією і не сміє бути панування багатших та економічно сильніших над бідними й економічно слабшими. В Українській Державі всі горожани без ріжниці мови, віри, роду, стану чи статі будуть справді рівні перед проявом закону, а наскрізь демократичний лад, опертий на загальнім, рівнім виборчім праві, від громади починаючи і на державі кінчаючи, забезпечить верховний голос у державі масам робочого народу».
Новостворена ЗУНР охоплювала близько 70 тисяч квадратних кілометрів, а населення становило трохи більше ніж 6 мільйонів осіб. За кількістю населення ЗУНР перевищувала Швецію, Норвегію, Данію, Голландію. Українці становили майже 70 відсотків, поляки — 14, євреї — 13, а 2 відсотки були представниками інших народів. Більшість населення проживала в селах та займалася сільським господарством. Західноукраїнська Народна Республіка проіснувала лише 257 діб.
Один з її керівників Михайло Лозинський писав: «Ті, що шукають причин у внутрішніх галицьких відносинах, звалюючи вину на «правих» і «лівих», помиляються. При всіх внутрішніх недостачах Галичина в боротьбі проти польського наїзду дала такий примір геройства, що ся боротьба останеться одною з найгарніших сторінок в історії боротьби українського народу за волю. А що до недостач, то треба людські справи оцінювати людською мірою. У поляків, у чехів не було інакше. Та в них були інші обставини і дякуючи тим обставинам, вони мають свої держави. В таких обставинах, в яких була Галичина, й вони мабуть улягли би».
