Серед причин популярності бригади серед військовослужбовців — довіра до командира частини Кирила Вереса, високі результати на полі бою та позитивні…
Мабуть, кожен українець чув про подвиги воїнів українського добровольчого підрозділу «Карпатська Січ». Суто армійським, тобто у складі ЗСУ, однойменний підрозділ став не так давно, з березня цього року. Раніше ж це був Націоналістичний Рух, заснований у листопаді 2010 року та діяв на теренах Закарпатської, Івано-Франківської та Львівської областей.
Кореспондент АрміяInform поспілкувався з командиром одного з підрозділів «Карпатської Січі» Тарасом Деяк та дізнався, які завдання покладені сьогодні на добровольче формування.
— Розкажіть, будь ласка, про підрозділ «Карпатська Січ» — з кого він сформований, коли, як і де був заснований?
— Доречно, напевне, сказати, що «Карпатська Січ» — це правонаступник, або навіть сучасний спадкоємець Організації Народної Оборони, котра у 1938–39 роках стала армією незалежної української держави — Карпатської України. Більшість членів сучасної організації на момент початку повномасштабного вторгнення мали досвід участі в АТО/ООС ще з 2014 року у складі різних підрозділів: ДУК «Правий сектор», «Карпатська Січ» мала окрему роту в батальйоні «Донбас», також хлопці виконували бойові завдання на сході України у складі УДА та добровольчого підрозділу «Фрайкор». Були й ті, хто служив у Збройних Силах України.
— З початком широкомасштабного вторгнення рашистів до України члени «Карпатської Січі» знову взяли до рук зброю і стали на захист держави та її громадян, адже це завжди було пріоритетною метою націоналістичного руху. Чи проводилась мобілізація особового складу до підрозділу з початком вторгнення недофедерації до України? Хто зголосився та звідки взяли зброю, амуніцію?
— Ми не проводили публічної кампанії щодо мобілізації до своїх лав як такої. По-перше, для нас якість є значно важливішою за кількість. По-друге, відбулося фактичне переформатування організації, яка нараховувала кілька десятків членів, у військовий підрозділ. По-третє, вже 24 лютого до нас звернулося багато людей, котрі знали нас особисто та бажали захищати Батьківщину саме у складі нашого підрозділу. Хочу сказати, що з першого дня російської агресії перед нами постали дві головні цілі: забезпечити особовий склад зброєю та зберегти хоча б відносну цілісність колективу. Із амуніцією було простіше — багато з нас мали її ще з часів АТО/ООС, щось докупили самі, чимось допомогли волонтери.
— На початку, у лютому-березні, новостворена система територіальної оборони України дала надію на досягнення поставлених цілей, і свій дебютний військовий шлях «Карпатська Січ» почала саме в її складі. Незабаром підрозділ підпорядкували іншому виду ЗСУ, проте деяка частина бійців досі перебуває у штаті одного з батальйонів ТрО столиці. Розкажіть про це.
— Ми наразі активно працюємо над тим, аби юридично об’єднати всіх своїх людей в одній військовій частині. Сьогодні воїни нашого підрозділу — це добровольці у складі офіційних структур. Перші шість місяців війни в наших бойових групах, разом з офіційно оформленими військовослужбовцями, виконували бойові завдання добровольці, які з тих чи інших причин не бажали обмежувати себе військовою бюрократією, але хотіли приносити користь фронту. У нас взагалі були нестандартні випадки, коли бійці однієї бойової групи брали «відпустку» та їхали не додому, а до іншої бойової групи, щоб у бойових умовах освоїти певний тип озброєння.
— Розкажіть, де воювали підрозділи «Карпатської Січі» протягом останніх восьми місяців? Де були найважчі бої?
— Перша бойова група вже 26 лютого поїхала боронити Київську область. Бійці «Карпатської Січі» захищали Україну від агресора на Київщині, Луганщині та Херсонщині. На все життя закарбувався в пам’яті наступ росіян під Попасною — там ми познайомилися майже з усім важким озброєнням орків. Також дуже непростими були деякі спроби просувань українського війська на Херсонщині, в яких «Карпатська Січ» брала участь. Одним із найтяжчих епізодів для них була загибель 6 березня в Гостомелі командира першої бойової групи Кирила Бабенцова на позивний «Кобра», де група розвідки потрапила в засідку.
— Воїни «Карпастької Січі» постійно здобувають новий досвід, вчаться чомусь новому, аби в подальшому давати гідну відсіч московському агресору. Як оцінюєте допомогу волонтерів, українських громадян, активістів, котрі допомагають захисникам України?
— Сучасна війна вимагає сучасних рішень. Насправді мене приємно шокує кількість винахідливих українців. Дуже погано, що до повномасштабного вторгнення їхній потенціал не використовувався. Тепер надолужуємо і, точно знаю, — разом обов’язково переможемо.
Фото «Карпатської Січі»
