Сьогодні перемогу визначає не лише кількість особового складу чи техніки. Вирішальними стають швидкість передачі інформації, стійкість зв’язку, захищеність даних, ефективність…
Мабуть, кожен українець чув про подвиги воїнів українського добровольчого підрозділу «Карпатська Січ». Суто армійським, тобто у складі ЗСУ, однойменний підрозділ став не так давно, з березня цього року. Раніше ж це був Націоналістичний Рух, заснований у листопаді 2010 року та діяв на теренах Закарпатської, Івано-Франківської та Львівської областей.
Кореспондент АрміяInform поспілкувався з командиром одного з підрозділів «Карпатської Січі» Тарасом Деяк та дізнався, які завдання покладені сьогодні на добровольче формування.
— Розкажіть, будь ласка, про підрозділ «Карпатська Січ» — з кого він сформований, коли, як і де був заснований?
— Доречно, напевне, сказати, що «Карпатська Січ» — це правонаступник, або навіть сучасний спадкоємець Організації Народної Оборони, котра у 1938–39 роках стала армією незалежної української держави — Карпатської України. Більшість членів сучасної організації на момент початку повномасштабного вторгнення мали досвід участі в АТО/ООС ще з 2014 року у складі різних підрозділів: ДУК «Правий сектор», «Карпатська Січ» мала окрему роту в батальйоні «Донбас», також хлопці виконували бойові завдання на сході України у складі УДА та добровольчого підрозділу «Фрайкор». Були й ті, хто служив у Збройних Силах України.
— З початком широкомасштабного вторгнення рашистів до України члени «Карпатської Січі» знову взяли до рук зброю і стали на захист держави та її громадян, адже це завжди було пріоритетною метою націоналістичного руху. Чи проводилась мобілізація особового складу до підрозділу з початком вторгнення недофедерації до України? Хто зголосився та звідки взяли зброю, амуніцію?
— Ми не проводили публічної кампанії щодо мобілізації до своїх лав як такої. По-перше, для нас якість є значно важливішою за кількість. По-друге, відбулося фактичне переформатування організації, яка нараховувала кілька десятків членів, у військовий підрозділ. По-третє, вже 24 лютого до нас звернулося багато людей, котрі знали нас особисто та бажали захищати Батьківщину саме у складі нашого підрозділу. Хочу сказати, що з першого дня російської агресії перед нами постали дві головні цілі: забезпечити особовий склад зброєю та зберегти хоча б відносну цілісність колективу. Із амуніцією було простіше — багато з нас мали її ще з часів АТО/ООС, щось докупили самі, чимось допомогли волонтери.
— На початку, у лютому-березні, новостворена система територіальної оборони України дала надію на досягнення поставлених цілей, і свій дебютний військовий шлях «Карпатська Січ» почала саме в її складі. Незабаром підрозділ підпорядкували іншому виду ЗСУ, проте деяка частина бійців досі перебуває у штаті одного з батальйонів ТрО столиці. Розкажіть про це.
— Ми наразі активно працюємо над тим, аби юридично об’єднати всіх своїх людей в одній військовій частині. Сьогодні воїни нашого підрозділу — це добровольці у складі офіційних структур. Перші шість місяців війни в наших бойових групах, разом з офіційно оформленими військовослужбовцями, виконували бойові завдання добровольці, які з тих чи інших причин не бажали обмежувати себе військовою бюрократією, але хотіли приносити користь фронту. У нас взагалі були нестандартні випадки, коли бійці однієї бойової групи брали «відпустку» та їхали не додому, а до іншої бойової групи, щоб у бойових умовах освоїти певний тип озброєння.
— Розкажіть, де воювали підрозділи «Карпатської Січі» протягом останніх восьми місяців? Де були найважчі бої?
— Перша бойова група вже 26 лютого поїхала боронити Київську область. Бійці «Карпатської Січі» захищали Україну від агресора на Київщині, Луганщині та Херсонщині. На все життя закарбувався в пам’яті наступ росіян під Попасною — там ми познайомилися майже з усім важким озброєнням орків. Також дуже непростими були деякі спроби просувань українського війська на Херсонщині, в яких «Карпатська Січ» брала участь. Одним із найтяжчих епізодів для них була загибель 6 березня в Гостомелі командира першої бойової групи Кирила Бабенцова на позивний «Кобра», де група розвідки потрапила в засідку.
— Воїни «Карпастької Січі» постійно здобувають новий досвід, вчаться чомусь новому, аби в подальшому давати гідну відсіч московському агресору. Як оцінюєте допомогу волонтерів, українських громадян, активістів, котрі допомагають захисникам України?
— Сучасна війна вимагає сучасних рішень. Насправді мене приємно шокує кількість винахідливих українців. Дуже погано, що до повномасштабного вторгнення їхній потенціал не використовувався. Тепер надолужуємо і, точно знаю, — разом обов’язково переможемо.
Фото «Карпатської Січі»
