Сьогодні він навчається на оператора БПЛА у 37-й окремій бригаді морської піхоти. Про свій шлях від бойового медика до оператора БПЛА, причини самовільного залишення…
Катерина — планшетист одного з підрозділів повітряного командування «Захід». У складі чергової зміни вона несе бойове чергування в системі протиповітряної оборони в пункті управління силами і засобами ППО . Її основне завдання — наносити на спеціальний великий планшет інформацію про положення всіх об’єктів у повітрі над українською землею та поблизу державних кордонів у зоні відповідальності.
— Це був звичайний ранок 23 лютого. Я заступила на бойове чергування. Упродовж дня воно не відрізнялося від попередніх, — згадує Катерина. —Надзвичайна активність ворога в небі поблизу наших кордонів почалася ввечері. Відповідно й наші Повітряні Сили реагували на дії росіян. Тож роботи у мене та всієї чергової зміни було багато. Ми наносили на планшет інформацію про десятки об’єктів в українському небі та поруч з нашими повітряними кордонами. Після третьої ночі стало зрозуміло, що почалося широкомасштабне російське вторгнення. Як це, бачити, як на твоїх очах розгортається війна? Звичайно, моторошно.
Катерина наносила на планшет актуальну інформацію про положення російських ракет, літаків і гвинтокрилів, які вторгалися в українське небо, і про наші українські літаки, які в повітрі давали відсіч ворогу. Фактично відображала картину повітряних боїв.
− У якийсь момент того ранку ми дізналися, що ворог вже завдав ударів по подібних пунктах управління. Розуміли, що й ми є ціллю. Незважаючи ні на що, вся наша чергова зміна виконала тоді всі завдання.Я спіймала себе на думці, що хвилююся не за себе, а за дітей, які нині сплять вдома, — розповідає Катерина. — Я так і не побачила їх зранку. Моє добове чергування перетворилося на багатоденне. Лише через тиждень я вперше потрапила додому і обійняла свою родину — чоловіка, сина й доньку.
Зазвичай планшетист «веде» до десяти цілей на хвилину. Катерина каже, що вона та її колеги здатні суттєво перевищувати нормативи.
— Раніше, до повномасштабного вторгнення, в нашому небі було багато цивільних літаків. Люди подорожували у справах, авіакомпанії здійснювали свої рейси. Наша чергова зміна відслідковувала і контролювала рух кожного з них, — розповідає Катерина про свою службу до 24 лютого. — Нині українське небо практично пусте — в повітрі тепер нема цивільних літаків. Усі об’єкти — це або наша військова авіація, або ракети, БПЛА та літаки і гвинтокрили ворога.Пишаюся нашими льотчиками, зенітниками і локаторниками, які зробили все, аби окупанти боялися й носа сунути в наше рідне небо.
Стати планшетистом Катерину свого часу загітувала подружка. Вона першою прийшла служити в повітряне командування «Захід» і постійно ділилася своїми гарними враженнями, розповідала про завдання на службі, пропонувала спробувати.
— Я зацікавилася і також стала військовослужбовцем. Нині можу сказати — це був правильний вибір, мені все подобається. Роблю важливу улюблену справу. Навколо мене — колектив однодумців і друзів. Усі готові допомогти один одному, підтримати.Відчуваю себе частинкою наших Повітряних Сил ЗСУ, — стверджує Катерина.
А нещодавно Міністр оборони України Олексій Резніков вручив Катерині медаль «За військову службу Україні».
— Це було сюрпризом для мене. Заздалегідь ніхто нічого не казав, — каже вона. — Зранку повідомили, що я маю прибути у визначене місце для нагородження. Медаль отримала особисто з рук Міністра оборони. Він подякував мені за службу, побажав нових успіхів. Було приємно відчувати, що твою роботу цінують.
